Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
205. Кримінальне переслідування заявника ініціювала Федеральна служба безпеки, і вона ж виступала стороною обвинувачення. Слідчий ізолятор «Лефортово», де тримали заявника, також був підвідомчий Федеральній службі безпеки. У цих умовах орган обвинувачення мав необмежений доступ до заявника для своїх власних цілей, і здійснював повний та ефективний контроль над його контактами з адвокатами, які повинні були звертатися за дозволом до слідчого, що був офіцером Федеральної служби безпеки, щораз, коли вони хотіли відвідати його в слідчому ізоляторі. Суд відзначає заяву уряду про те, що безпричинних відмов у дозволі на відвідування адвокатом ні на одному етапі розгляду не зафіксовано. Проте у нього немає сумніву, що необхідність звертатися за окремим дозволом на кожне відвідування створювала значні практичні труднощі в здійсненні права на захист, оскільки забирало час і сили від реалізації основної мети захисту. Але ще більше занепокоєння у Суду викликає те, що ця система ставила захист у залежність від розсуду обвинувачення й у підпорядкування йому, і в такий спосіб ліквідувала зовнішні ознаки процесуальної рівності сторін. Кілька разів Федеральна служба безпеки зловживала своїм панівним становищем у цьому питанні, відмовившись прийняти клопотання пані Москаленко про дозвіл на необмежену кількість візитів або пригрозивши їй порушенням кримінальної справи, хоч не було яких-небудь доказів того, щодо того, що дозвіл підроблено...
206. Суд до того ж відзначає, що уряд насамперед не надав жодного коментаря щодо правових підстав, які б дозволяли національним органам влади вимагати спеціальних дозволів на відвідування адвокатом. У тексті статті 18 Закону «Про тримання під вартою» ніщо не свідчить про те, що ордера юридичної консультації й посвідчення особи було недостатньо для дозволу на відвідування заявника професійними адвокатами, якими й були юридичні представники заявника. Хоча стаття 18 чітко вимагає наявності дозволу компетентного органа на побачення з членами сім’ї, у ній не згадано про те, що від таких дозволів можуть залежати відвідування адвокатів. Звідси випливає, що вимога до адвокатів заявника діставати дозвіл на зустріч із ним була не тільки обтяжливою для захисту, але й позбавленою правових підстав і, отже, свавільною.
207. У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що контроль, який здійснювала сторона обвинувачення над доступом адвокатів до заявника, послаблював зовнішні ознаки справедливого судового розгляду й принцип процесуальної рівності сторін.
«Рибацький проти Польщі» (Rybacki v Poland), 52479/99,13 січня 2009 року.
57. ... Захист заявника здійснював його адвокат, призначений 9 травня 1996 року, тобто на наступний день після арешту заявника. Коли того дня заявника допитував прокурор, адвокат був присутнім. Він брав участь в допиті, ставив запитання й заявляв клопотання про отримання доказів. Отже, протягом короткого періоду на початку провадження заявник користувався необмеженими можливостями для контактів з юридичним представником.
58. Однак 17 травня 1996 року прокурор застеріг за собою право бути присутнім на зустрічах заявника з захисником. У цій справі якогось посилання на підстави, на яких ухвалено таке рішення, нехай навіть загального за своєю природою, як, наприклад, необхідність забезпечити належний хід розслідування, немає. Так само не запропоновано якоїсь конкретної причини, яка доводила б, що такий нагляд був необхідним і виправданим, з огляду на обставин справи.
59. Зокрема, Суд зауважує брак доказів чи доводів ... на користь того, що, запроваджуючи такі заходи, правоохоронні органи вважали, що є якісь ознаки того, що контакти адвоката із заявником могли спричинити виникнення небезпеки змови. Ані професійна етика адвоката, ані правомірність його поведінки жодного разу не викликали сумнівів... Суд може лише зробити висновок, що наявність достатніх підстав для запровадження оскаржуваних заходів не доведено.
60. Крім того, Суд зазначає, що через постанову від 17 травня 1996 року контакти заявника з його адвокатом від того дня й до 7 листопада 1996 року відбувалися під наглядом працівників поліції, які були присутні на всі їхніх зустрічах. Вони не тільки перебували в тому ж приміщенні, але й слухали розмови між заявником і адвокатом. Суд бере до відома твердження заявника, що під час цих зустрічей під наглядом, щойно у них заходила мова про справу, поліціянт переривав їхню розмову і попереджав їх, що, якщо вони продовжуватимуть, то зустріч буде припинена... Уряд цього твердження не спростував. Тому сказати, що контакти заявника з його адвокатом за таких умов сприяли йому в ефективному здійсненні прав на захист, не можна.
61. І нарешті, Суд бере до відома, що не було тверджень про компрометацію принципу справедливого провадження внаслідок того, що обвинувачення посилалося б, наприклад, на інкримінаційні свідчення заявників, дані в період з травня по листопад, тобто тоді, коли заявник не мав змоги користуватися консультаціями юриста без стороннього нагляду. Однак Суд не може не зауважити, що відповідні обмеження на стадії розслідування, яке загалом тривало сім місяців і два тижні, зберігалися понад шість місяців... Суд відзначає до того ж, що протягом цього періоду органи обвинувачення зібрали великий обсяг доказів... Зважаючи на те, що органи влади активно готували обвинувальний висновок щодо заявника і разом із тим на те, що цей період мав значну тривалість, не можна не утвердитися в висновку, що брак безперешкодних контактів заявника з адвокатом протягом усього цього періоду негативно позначився на ефективності здійснення його прав на захист.
62. Отож, зважаючи на обставини справи в цілому, Суд доходить висновку, що було порушення підпункту (c) пункту 3 статті 6 в поєднанні з пунктом 1 тієї ж статті 6 Конвенції.
