Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

51. За загальним визнанням, заявник, який до 2 листопада 1999 року був присутнім на багатьох слуханнях, ніколи не звертав увагу органів влади на труднощі, з якими він зіткнувся при підготуванні свого захисту... Заявник також не зв’язувався з призначеними судом адвокатами, щоб дістати роз’яснення щодо ходу судового процесу та стратегії захисту. Він також не звертався до канцелярії суду, щоб дізнатися про результати судового розгляду його справи. Однак Суд вважає, що поведінка заявника сама по собі не звільняє органи влади від їхнього зобов’язання вживати заходів для забезпечення ефективності захисту обвинуваченого. Вищезазначені недоліки в роботі призначених судом адвокатів були такими очевидними, що органи влади були зобов’язані втрутитися. Однак ніщо не свідчить про те, що вони вжили якихось заходів для забезпечення обвинуваченому ефективного захисту та юридичного представництва.

52. Відповідно, було порушення статті 6 Конвенції.

«Боґуміл проти Португалії» (Bogumil v Portugal), 35228/03, 7 жовтня 2008 року.

47. Суд визнає, що під час початкової стадії судової процедури заявникові надавав допомогу адвокат-практикант, який долучався декілька разів до процесу. 15 січня 2003 року, після того, як прокурор визнав, що цей адвокат-практикант не міг представляти інтереси заявника, з огляду на тяжкість покарання, яке загрожувало заявникові в цій справі, призначено нового адвоката, якого вважали досвідченішим. Однак цей адвокат зголосився в процесі лише одного разу з проханням увільнити його від виконання адвокатських обов’язків 15 вересня 2003 року, за три дні до завершення судового процесу. Нового адвоката призначили в день засідання — вона могла ознайомитись з матеріалами справи між 10 годиною та 15.15.

48. Відповідно, слід констатувати, що з огляду на підготування та ведення справи адвокатами за призначенням результату, який стоїть перед пунктом 3 статті 6, не досягнуто. Говорячи, зокрема, про адвоката за призначенням, якого призначили в день судового засідання, то проміжок часу в приблизно п’ять годин, який був в її розпорядженні для підготування захисту, з усією очевидністю видається надто коротким для серйозної справи, яка потенційно могла завершитись ухваленням вироку із серйозним покаранням...

49. Зіткнувшись з таким «відверто недієздатним» захистом, заявник звернув на це увагу судових органів. Однак 9-та палата кримінального суду в Лісабоні не відреагувала належним чином на ці запити і не забезпечила, щоб заявникові справді надав «допомогу» адвокат за призначенням. Так, призначивши адвоката на заміну, кримінальний суд Лісабону, який мав би знати, що заявник до цього моменту не мав змоги користуватись справжньою адвокатською допомогою, міг би з власної ініціативи перенести розгляд справи в суді. Те, що адвокат за призначенням, про якого йдеться, не висловив такого клопотання, не має великого значення. Обставини цієї справи вимагали від судових органів не залишатись пасивними та забезпечувати конкретне і ефективне дотримання прав на захист заявника...

50. Сукупність всіх цих оцінок спонукає Суд визнати недотримання пункту 1 в поєднанні з підпунктом с) пункту 3 статті 6. Отже, порушено ці положення.

«Морріс проти Сполученого Королівства» (Morris v United Kingdom), 38784/97, 26 лютого 2002 року.

90. ... якби заявник пристав на пропозицію про надання безоплатної правової допомоги, яку Адміністрація у справах правової допомоги виклала у своєму листі від 21 квітня 1997 року, то під час розгляду його справи військовим судом міг би користуватися послугами незалежного законного представника. Натомість заявник відхилив цю пропозицію ще до того, як Адміністрація у справах правової допомоги встигла відповісти на прохання його адвоката про перегляд умов цієї пропозиції. Крім того, 2 травня 1997 року заявник офіційно підтвердив, що хоче, щоб юридичну допомогу йому надавав лише його захисник, і що він цей вибір зробив з власної волі.

91. Внаслідок цього, Суд не бачить підстав для того, щоб заявник мав якісь скарги щодо незалежності його захисника чи того, як той провадив його захист. У будь-якому разі, на підставі наданих доказів він робить висновок, що захисник не нехтував своїм обов’язком забезпечувати достатні консультації або юридичне представництво заявника, за винятком ризиків, пов’язаних із його рішенням оскаржити вердикт військового суду. Але навіть і тут заявник домагався відкриття апеляційного провадження за допомогою юридичного представника, тож ця помилка, як виявилося, не мала наслідків для заявника.

«Бонці проти Швейцарії» (Bonzi v Switzerland), 7854/77, 12 липня 1978 року, DR 12, 185.

2. ... Через брак якихось прямо сформульованих норм, стверджувати, що право неявно гарантоване пунктом 3 статті 6 на проведення консультацій зі своїм адвокатом та обмін із ним конфіденційними вказівками чи інформацією не підлягає жодному обмеженню, не можна. У цій справі слід зазначити, що хоч візити адвоката були заборонені після ухвалення рішення про тримання обвинуваченого в одиночному ув’язненні, заявник міг вільно, під наглядом суду, письмово інформувати свого адвоката про хід слідства. Крім того, він міг би звернутися з клопотанням про послаблення його режиму ізоляції в тому, що стосується відвідин його адвокатом. У такому разі не можна говорити про те, ніби відносне і тимчасове обмеження контактів між заявником та його адвокатом, якщо його розглядати в контексті кримінального судочинства в цілому, становило відмову з боку судової влади в наданні заявникові необхідних можливостей для підготування його захисту.