Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
99. . Хоча поведінку адвоката заявника можна розглядати як неповагу до суддів суду присяжних, його зауваження стосувалися лише до порядку, в якому судді вели розгляд справи, та, зокрема, до їхньої нібито недостатньої уваги до перехресного допиту свідка, здійснюваного в межах захисту заявника. У зв'язку з цим таке втручання у свободу висловлення поглядів адвоката заявника при здійсненні захисту заявника порушило статтю 10 Конвенції... Крім того, Суд ухвалив, що вирок, винесений адвокатові заявника міг справити «ефект стримування» у виконанні обов’язків, покладених на адвокатів, що виступають як захисники.
100. Суд вважає, що відмова в задоволенні клопотання пана Кіпріану про надання йому дозволу на вихід з процесу, з огляду на те, що він не може далі здійснювати ефективний захист заявника, вийшла, зважаючи на ці обставини, за межі пропорційної реакції, якщо взяти до уваги відповідний вплив на права заявника на захист. Окрім того, на думку Суду, реакція суду присяжних на нечемну критику з боку пана Кіпріану щодо того, як вони провадили розгляд справи, яка полягала в негайному засудженні його за неповагу до суду і призначенні йому покарання у вигляді позбавлення волі, була так само непропорційною. Він також вважає, що «ефект стримування» на виконання паном Кіпріану його обов’язків як захисника засвідчувало те, що після поновлення судового розгляду він наполягав на тому, щоб інший адвокат звернувся до суду з пропозицією продовжити розгляд в іншому складі суду.
101. За цих обставин Суд робить висновок про те, що спосіб, у який суд присяжних розв’язав суперечку з адвокатом заявника, перетворив судовий розгляд на несправедливий. З цього випливає, що тут було порушення пункту 1 статті 6.
7. Наявність доказів«Софрі і інші проти Італії» (Sofri and Others v Italy) (ухв.), 37235/97, 27 травня 2003 року.
1. ... Дуже прикро, що окремі докази у судовій справі про вбивство були знищені невдовзі після того, як підозрюваним були висунуті обвинувачення. Відповідальність за знищення доказів, яка, ймовірно, пояснюється адміністративною плутаниною в суді Мілана, лежить на італійських органах влади.
Однак Судові недостатньо встановити факт порушення статті 6 Конвенції. Доводиться також зауважити, що внаслідок цих неправильних дій заявники були поставлені у невигідне становище порівняно з обвинуваченням ...
У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявники не вказали, яким чином одяг старшого інспектора Калабрезі міг підтвердити версію захисту. З іншого боку, результати судової експертизи автомобіля і куль могли б пролити світло на динаміку дорожньо-транспортної пригоди, що сталася після вбивства, і на послідовність, в якій здійснено постріли. Якщо результати цих досліджень суперечили б усім або частині свідчень пана Марино, це поставило б під сумнів його надійність.
Однак Суд зазначає, що прокуратура опинилася в становищі, аналогічному становищу заявників, оскільки неможливість виконання судової експертизи також не дозволила їй спиратись на ті докази, які були втрачені чи знищені. Отже, зважаючи на такі обставини, сторони процесу перебували в рівних умовах.
Більше того, як автомобіль, так і кулі до їхнього знищення були описані, оглянуті й сфотографовані, тож заявники могли здійснювати щодо цих доказів свої права на захист. Зокрема, їм вдалося отримати висновки експерта і комп’ютерну презентацію фотографій, і ці докази допомогли їм домогтися ухвали про прийнятність їхнього клопотання про перегляд. І нарешті, на різних етапах змагального судового процесу вони мали нагоду спростувати багато інших аспектів версії подій, запропонованої обвинувачем.
За цих обставин, Суд не може зробити висновок, що знищення або втрата згаданих вище окремих доказів негативно позначилася на справедливості судового розгляду ...
З цього випливає, що скарга є явно необґрунтованою і повинна бути відхилена.
Див. також «Доступ до матеріалів справи» вище.
8. Можливість свідчити і подавати доказиа. Присутність
«Енсслін, Баадер і Распе проти Федеративної Республіки Німеччини» (Ensslin, Baader and Raspe v Federal Republic of Germany), 7572/76, 7586/76 і 7587/76, 8 липня 1978 року, DR 14, 64.
22. ... Спірне рішення було постановлене на 40-й день процесу, що тривав 191 день. Відтак, заявники знову, принаймні аж до 8 травня 1976 року, тобто дня смерті У Майнхофа, не завжди з’являлися на засідання суду; хоча б якою була їхня причина відмовитися від такої традиційної форми діалогу з судом, вони все ж мали змогу довести свої мотиви і погляди та піддати критиці легітимність системи, створеної для суду над ними, що й було основною лінією їхнього захисту. Саме ж рішення було обґрунтоване їхньою, засвідченою медиками, неспроможністю брати участь у слуханнях понад три години на день протягом не менше як шести місяців. В ньому є й посилання на заяви обвинувачених, що свідчать про їхнє бажання унеможливити відкриття судового розгляду, зокрема, і через голодування. За цих обставин, суддя зумів на законних підставах скористатися з єдиного засобу, який був в його розпорядженні для того, щоб запобігти цілковитій зупинці процесу, який при цьому не ставив захист у невигідне становище, оскільки його адвокати були присутні і мали практично необмежені можливості для контактів зі своїми клієнтами. З урахуванням усіх факторів, ще раз перерахованих вище, продовження процесу за відсутності обвинувачених не можна вважати таким, що порушувало права і свободи, гарантовані Конвенцією, і зокрема згадані вище її положення.
