Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
05.09.1917 р. потрапив до німецького полону, згодом перевівся до українського офіцерського табору у Ганноверіш-Мюнден. 11.03.1918 р. був призначений командиром 6-го Українського полку 2-ї Української дивізії, що формувалася з військовополонених-українців у районі Ковеля. Однак 2704.1918 р дивізію було розформовано з наказу німецького командування. У червні 1918 р. повернувся в Україну. Незабаром на запрошення полковника Басенка, свого колишнього командира полку, вступив до 4-го Сердюцького полку гетьмана П. Скоропадського на посаду командира нестройової роти 20–21.11.1918 р. у складі 4-го Сердюцького полку перейшов на бік Директорії. З грудня 1918 р. був помічником командира 4-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР з господарчої частини.
Левенсон Євген, фото 1931 року (ДАСБУ)
У жовтні 1919 р. перейшов на бік білих, виїхав до Одеси, де у лютому 1920 р. був арештований червоними.
У березні 1920 р. — мобілізований до РСЧА, призначений начальником відділу спорту та допризивної підготовки Полтавської територіальної бригади. Згодом — викладач 14-ї піхотної Полтавської школи, Сумської піхотної школи, Сумської гарматної школи. З кінця 1930 р. — завідувач відділу навчальних посібників Сумської гарматної школи. Був заарештований 07.02.1931 р. у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 22/23.06.1931 р. був засуджений до розстрілу. Страчений.
ДАСБУ. — Фп. — Спр. 67093. — Т. 3225, архівно-слідча справа Левенсона Є Ф; ЦДАВОУ. — Ф. 4060. — Оп. 1. — Спр. 16. — С. 74–76.
ЛЕВИЦЬКИЙ Георгій (Юрій) Олександрович
(06.11.1857-23.02.1920) — військовий агент УНР у Німеччині, Нідерландах та Данії.
Закінчив 2-ге військове Костянтинівське училище (1876). Станом на 01.01.1910 р. перебував у відставці. З початком Першої світової війни повернувся на військову службу. З 31.10.1914 р. — генерал-лейтенант. З 07.01.1916 р. — начальник 126-ї пішої дивізії. 11.03.1917 р. був демобілізований.
На українській службі з 08.06.1918 р. — призначений на посаду т. в. о. начальника 16-ї пішої дивізії Армії Української Держави, однак до місця дислокації дивізії не відбув. З 27.06.1918 р. — т. в. о. начальника 1-ї пішої дивізії Армії Української Держави. За Гетьманату — генеральний значковий Армії Української Держави. З 02.02.1919 р. — призначений начальником 6-го Полтавського кадрового корпусу Дієвої армії УНР, однак посаду не обійняв. Станом на 09.05.1919 р. — військовий агент УНР у Німеччині, Голандїї та Данії (Берлін).
Восени 1919 р. виїхав до Збройних Сил Півдня Росії. Помер від тифу у Новоросійську.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 87.
ЛЕВЧУК Петро Михайлович
(1889-27.04.1931) — старшина Дієвої армії УНР.
Походив з селян Гродненської губернії, народився у Бересті-Литовському. Закінчив військове училище. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 177-го піхотного Ізборського полку (Рига). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію (переведений у 1915 р.). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — в. о. начальника штабу 5-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З червня 1918 р. — старший ад'ютант штабу Сердюцької дивізії Армії Української Держави. З 30.12.1918 р. до 11.04.1919 р. — начальник дислокаційної частини оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. 19.05.1919 р. — делегований до польського командування у справі переговорів про перемир'я. З 17.07.1919 р. — член делегації УНР, очолюваної П. Ліпком.
У вересні 1919 р. перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії. Був начальником 5-го Кінного корпусу генерала Юзефовича, дістав поранення у бою проти червоних та 02–08.03.1920 р. був евакуйований до Греції, де залишився на еміграції. Помер та похований у м. Піреї (Греція). У штабі Дієвої армії УНР також служив рідний брат П. М. Левчука, сотник Олександр Левчук.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 51-зв. — 52; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 18; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 96, 217; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 307; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 4. — С. 106.
ЛЕГІН Іван Федорович
(03.09.1889-?) — підполковник Армії УНР.
Син надвірного радника Полтавської губернії. Закінчив Курське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (15.06.1908), вийшов підпоручиком до 6-го Східно-Сибірського стрілецького полку (урочище Новокиївське, Далекий Схід). Закінчив Головну гімнастично-фехтувальну школу (1912). У складі 6-го Сибірського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні. Був важко поранений. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З липня 1917 р. — ад'ютант 1-го Українського запасного полку у Києві (згодом — полк ім П. Дорошенка). У січні 1918 р брав участь у вуличних боях у Києві проти більшовиків. З 09.02.1918 р. слркив в Окремому Запорізькому загоні (згодом — бригаді) військ Центральної Ради. З жовтня 1918 р. до середини січня 1919 р. — начальник штабу Окремого Чорноморського Коша Дієвої армії УНР. У 1919 р. перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. 21.04.1919 р. прибув у розпорядження штабу Північної групи Дієвої армії УНР, був відправлений у розпорядження штабу 5-ї дієвої кінної дивізії. 11.05.1919 р. прибув у розпорядження штабу 9-го дієвого корпусу. З кінця травня 1919 р. — помічник начальника 2-ї частини організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. очолив Окремий кінний дивізіон Дієвої армії УНР, особовий склад якого у грудні приєднався до отамана Волоха, що повстав проти УНР.
У січні 1920 р. частина дивізіону повернулася до Дієвої армії УНР, яка
