Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Влітку 1920 р. разом з групою офіцерів-українців, які служили у групі Брєдова, повернувся до Армії УНР. У 1920–1921 рр. — командир куреня 2-ї запасної бригади Армії УНР.
Під час Першої світової та Визвольної війни дістав два важких поранення, значною мірою втратив працездатність. У 1920-х рр. жив у Рівному. Подальша доля невідома.
У Дієвій армії УНР також служив рідний брат І. Легіна — сотник Легін Микола Федорович.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 131–644; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С 24–26; Оп. 2. — Спр. 37. — С 201–204; Спр. 927. — С 9; Смовський К. Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава — 1938. — Ч. 8. — С 99-118; Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920–1924 років// За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 235; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма, — Київ. — 2002. — С. 259.
ЛЕНАРТОВИЧ Вячеслав Іванович
(?—?) — полковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
З 30.09.1918 р. — командир 41-го легкого гарматного полку Армії Української Держави.
У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. перейшов з району Одеси до Польщі.
У червні 1920 р. разом з групою офіцерів-українців, які служили в ЗСПР, перейшов до Армії УНР. Був приділений до 2-ї гарматної бригади 2-ї Волинської дивізії. З 01.10.1920 р. — помічник завідувача артилерійської частини штабу Армії УНР. У 1921–1923 рр. — викладач артилерійської справи Спільної юнацької школи Армії УНР. По дальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 9–18.
ЛЕОНТЬЄВ Борис Михайлович
(1878—14.09.1935) — полковник медичної служби Армії УНР.
Доктор медицини (1911), працював прозектором Обухівської лікарні, лікарем хірургічного відділення при Олександрівській лікарні сестер милосердя. У 1904–1905 рр. як лікар брав участь у Російсько-японській війні. У 1914 р. був мобілізований до армії.
З 21.02.1918 р. — працював медиком в українській армії. У 1920–1923 рр. був головним хірургом Армії УНР.
Помер у Калішу, похований на місцевому греко-католицькому цвинтарі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075 — Оп. 2. — Спр 652. — С. 53; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 4. — С. 130.
ЛЕЩУК Семен
(?—?) — підполковник Армії УНР. У російській армії — старшина. У січні 1919 р. — командир 2-го Чорноморського полку Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. — старшина 5-ї Чорноморської бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.
Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 74; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. -' Оп. 2. — Спр. 219. — С. 116–118.
ЛИМАРЕНКО-РИМАРЕНКО Олександр Кіндратович
(23.11.1886—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Київ. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920–1921 р. — начальник школи підстаршин 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 57–58.
ЛИМАРЕНКО Данило
(02.01.1895-14.08.1968) — сотник Армії УНР (підполковник в еміграції).
Народився у с. Карлівка Херсонської губернії. Закінчив Одеське військове училище (1916), служив у 4-му Фінляндському стрілецькому полку.
У 1919 р. — комендант штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У 1920 р. перебував у партизанському загоні Гулого-Гуленка. Під час Першого Зимового походу у складі загону приєднався до Дієвої армії УНР, був командиром сотні 6-го куреня Низових Запорожців 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
Лимаренко Данило, портрет 50-х (?) років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
З 1950 р. жив на еміграції у США. Помер у Філадельфії, похований у Баунд-Бруці.
Тризуб. — Нью-Йорк. — 1968. — Ч. 50. — С 23; Некролог//Вісті Комбатанта, — Нью-Йорк. — 1968. - № 4. — С. 61; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 215, 223.
ЛИПА Іван Львович
(24.02.1865—13.11.1923) — видатний український громадський та військовий діяч.
Народився у м. Керч. Закінчив медичний факультет Казанського університету. Працював земським лікарем на Херсонщині, Полтавщині та в Одесі. Був одним із засновників «Братства Тарасівців».
Липа Іван, фото кін. 19-го століття (і видання: Українські лікарі. — Львів. — 1994. — Т. 1)
Одразу після Лютневої революції 1917 р. — видавець тижневика «Українське Слово» в Одесі. Комісар Центральної Ради в Одесі. У 1918 р. — лікар-інспектор в Одесі. З 01.01.1919 р. — міністр віросповідань в уряді УНР. З червня 1919 р. до грудня 1919 р. — головний лікар Військового міністерства УНР та Житомирської юнацької школи. У 1921 р. входив до складу Ради Республіки, був міністром здоров'я.
З березня 1922 р. жив у Винниках під Львовом. Там помер та похований.
Липа Ю. Галичани над морем//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 3. — С. 7—11; Українські лікарі. — Львів. — 1994. — Т. 1. — С. 126.
ЛИПНИЦЬКИЙ Юліан Денисович
(1890-07.06.1929) — полковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — поручик.
Антончук Д. «Вапнярська Республіка»//За Державність. — Варшава — 1939. - № 9. — С. 153–163; Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року//Український історик. — Торонто. — 1986. — Ч. 3–4. — С. 108.
ЛИПОВЕЦЬ Карпо Андрійович
(?—07.1919) —
