💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

Читаємо онлайн Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко
Україну?

В. Винниченко і В. Чехівський, який згодом очолив уряд Директорії, були за порозуміння з більшовиками. З ними погоджувалися Грушевський, Шаповал, Любинський та інші українські соціалісти. Інше угруповання в Директорії на чолі з Петлюрою вважало, що треба порозумітися з Антантою або дотримуватися нейтралітету. Дехто вагався, навіть Винниченко. Так, радник австрійського посольства у звіті своєму урядові 23 грудня 1918 р. повідомляв, що йому вдалося налагодити стосунки з Директорією і навіть обмінятися візитами з Винниченком. На його думку, Директорія вирішила взяти лівий курс, щоб із більшим успіхом відбивати натиски більшовиків. Негайно буде проведено земельну реформу. Великі земельні маєтки віддадуть народові без відшкодування. Через те Директорія хоче увійти в приязні стосунки із совєтською Росією.

Про це писав згодом Дмитро Донцов, який був очевидцем тих подій. Він зазначав, що Директорія тоді пішла вліво, всюди почали звільняти з посад тих, хто не соціаліст, що керівники Директорії мавпують більшовизм. Це було викликано також, як він вважав, страхом перед червоним терором з боку більшовицьких військ, що наступали на Україну зі сходу. Через те політики Директорії й проголосили 8 січня 1919 р. Закон про скасування приватної власності на землю. Але селянський наділ не повинен був перевищувати п’ятнадцяти десятин. Таке рішення викликало опозицію і повстання хліборобів на чолі з отаманом Григор’євим на Херсонщині та отаманом Зеленим–Данченком на Київщині. Проти цього закону виступив і полковник Болбочан зі своїм Запорізьким корпусом на Лівобережній Україні.

Тим часом у Києві збираються представники соціалістичних партій. Чехівський пропонує встановити в Україні совєтську систему управління. На територію Української держави з північного сходу уже прийшли більшовицькі війська. Щоб надати цій новій агресії якогось юридичного виправдання, 28 листопада 1918 р. більшовики на російській території сформували так званий Тимчасовий робітничо–селянський уряд радянської України. Зауважмо: уряд Директорії був сформований 14 листопада, а Тимчасовий — на 14 днів пізніше.

Маріонетковий Тимчасовий робітничо–селянський уряд проголосив своєю метою відновлення радянської влади в Україні. Фактично він прикривав собою вже другу відкриту агресію більшовицьких військ на українську територію. Що це була відкрита агресія на Україну, лідери більшовицької Росії абсолютно не приховували.

Із цього приводу Ленін пояснював в одному зі своїх листів до командувача Червоною Армією І. Вацетіса, що створення такого маріонеткового уряду сприяє просуванню більшовицьких військ, інакше, пише він, “наші війська були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище…” Це призвело до того, що в лютому 1919 р. більшовицька армія легко взяла Київ, а до літа захопила майже всю Україну. Директорія перебралася до Вінниці, далі до Проскурова.

Гасла російських більшовиків про передачу землі селянам, а заводів і фабрик робітникам знову затуманювали свідомість багатьом біднякам і люмпен–пролетарям. Значна кількість їх приєднувалась до Червоної Армії, у тому числі загони Махна, Живолупа, Григор’єва та ін. Це підсилило Росію і дало їй змогу уже в травні 1919 р. встановити контроль на більшій частині тодішньої України. Директорія перейшла до західних регіонів України, а на більшій частині республіки відразу ж встановлювався режим “воєнного комунізму” з його жорстокою централізацією управління, насильницькою мобілізацією до війська, свавільною заготівлею хліба, примусовою працею, розгулом продовольчих загонів, надзвичайних комісій (ЧК), з розстрілами, доносами, обшуками тощо. Ця політика московських вождів викликала вибух обурення та нову хвилю антибільшовицького повстання селян, які були відразу ж охрещені як “куркульська контрреволюція”, “білогвардійські заколоти” тощо. Стихійно утворився й центр повстання — Всеукраїнський революційний комітет, який очолили соціал–демократи А. Річицький, А. Драгомирецький, М. Авдієнко. Радянська влада вдалася до найжорстокіших методів придушення цього руху: виселення сімей із їхніх жител, непомірне обкладання штрафами чи каральним податком, захоплення заручників тощо.

За офіційними даними совєтського уряду в червні—липні 1917 р. в Україні відбулося 328 народних повстань.

Антибільшовицький селянський рух значно послабив радянську владу в Україні, дав змогу Директорії об’єднатися з Галицькою армією та спільно виступити проти Червоної Армії і витіснити її з України.

У цей складний час країни Антанти, намагаючись блокувати поширення більшовизму в Європі, висаджують десант на півдні України. Таким чином Крим, Одеса і все Причорномор’я окупували іноземні інтервенти. Директорія не мала своєї армії, її становище було драматичним: зі сходу наступали червоні війська, південь України вирував повстанським селянським рухом, де Григор’єв, Махно, Соколовський, Батран та інші селянські отамани, зваблені обіцянками соціалістичного раю, виступали і проти Директорії, і проти Української незалежної держави. Настав слушний момент, щоб уряд Директорії прийшов на допомогу всенародному селянському повстанню проти влади совєтів і більшовиків. Але Директорія моментом не скористалася. Це була одна з найдраматичніших помилок уряду Директорії, яку пояснити можна, мабуть, традиційними амбіціями українських політиків і їхньою орієнтацією на дружбу з більшовиками Росії.

Уряд Директорії зробив спробу дістати від країн Антанти допомогу, але ті країни беззастережно підтримували “єдіную і нєдєлімую”. Хай і більшовицьку Росію, хай вона проковтне сепаратистську Україну, аби не чіпала їх…


* * *

У складний період Української революції сталася ще одна важлива подія в історії України. Визвольна боротьба українців на західних землях призвела до проголошення 1 листопада 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Згодом її очолив Євген Петрушевич, якого обрали диктатором.

Завдяки організованому національному рухові українців Галичини уряд там одразу зумів узяти владу до своїх рук і правильно організувати систему адміністративного управління, запросивши на державну службу представників старої адміністрації. Через те все населення підтримало владу свого уряду. Це було великим досягненням. Якщо українці Наддніпрянщини категорично відмовлялися від урядовців та чиновників старої системи, то в Західній Україні навпаки: досвід патріотично настроєних чиновників був використаний. Вони створили досить міцну адміністративну систему управління, яка зв’язувала центральний уряд Петрушевича з провінцією, чого не було в УНР.

Український уряд Західної України зумів організувати боєздатну Українську галицьку армію — УГА. Організовувалася вона на основі спортивних

Відгуки про книгу Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: