Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Або ось Гаррі Декстер Уайт. Знаменитий американський економіст, автор проєкту Міжнародного валютного фонду та один з творців Світового банку. У 40-і роки – помічник міністра економіки США і за сумісництвом агент радянських спецслужб. Саме він «здав» радянській розвідці т. зв. «План Моргентау», який передбачав запобігання можливості розв’язання Третьої світової війни Німеччиною після її капітуляції. І це лише верхівка айсбергу. Крім усього іншого, радянська агентура підштовхувала Рузвельта до встановлення авторитарної влади в країні. Мало хто знає, що ця «велика людина» стоїть за вбивством свого прямого конкурента на виборах 1936 року сенатора Хью Пірса Лонга. Мало хто відає про те, що з 1940 по 1944 рік при Рузвельті віце-президентом (тобто другою людиною в державі) був такий собі Генрі Уоллес, відвертий «сталініст» і шпигун. На щастя, противникам Рузвельта вдалося влаштувати гучний скандал і на виборах 1944 року Рузвельт мусив Уоллеса відставити і взяти кандидатом у віце-президенти Гаррі Трумена. Переконаний – якби Рузвельту дали посидіти у Білому домі четвертий термін, до 1948 року і при ньому були би Уоллес, Гопкінс, Хілл та інша таємна сталінська рать, з демократією у цій країні було б покінчено, а на Капітолійському пагорбі та в Білому домі вгніздилися товариші з партквитками Комуністичної партії.
На секундочку, щоб ви розуміли масштаби: на початку Другої світової війни чисельність Комуністичної партії США сягнула 100 тисяч. Навіть у 1956 році після кількарічного жорстокого тиску політики маккартизму, американських комуністів залишалось близько 10 тисяч. Саме через це – як на мене – містера Рузвельта й звільнили з посади (вибори Рузвельт вигравав завдяки вмінню маніпулювати настроями «простих людей) найбільш радикальним способом. Спочатку зробивши віце-президентом антикомуніста та «яструба» Трумена, який за Конституцією перебрав на себе обов’язки президента. Трумен одразу зробив поворот на 180 градусів. Тіло Рузвельта ще не охолонуло, а США вже припинили постачання до СРСР зброї, стратегічних матеріалів та продовольства за програмою ленд-лізу. Навіть уже навантажені кораблі почали розвантаження.
Було проведено комплекс заходів щодо витіснення Москви з різних регіонів, де вона до цього почувалася, мов на Мальдівах. Основним аргументом стала ядерна бомба. Саме вона змусила Сталіна виконати домовленість і забратися геть з Ірану, поховавши самопроголошені Демократичну республіку Азербайджан (т. з. «Іранський Азербайджан») та Курдську Народну Республіку (Мехабадська республіка).
Радянські війська було виведено з Ірану у травні 1946 року. Сталася невдача в Греції. Як не намагався Сталін ще з 1944 року змусити місцевих комуністів тимчасово замиритися зі своїми противниками – все намарне, там тривала громадянська війна. А Сталіну було дуже потрібно, аби влада до комуністів прийшла легітимно аби не потрапити під тиск міжнародної спільноти.
Вторгнення до Туреччини (першим секретарем Стамбульського міськкому ВКП(б) мав стати радянський розвідник-нелегал Андронік Вартанян) під загрозою ядерних американських бомбардувань відклали до «кращих часів», які так ніколи і не настали. До речі, після захоплення Туреччини особливе значення надавалося поверненню Стамбулу «історичної назви» Царгород.
У Східній Римській імперії це місто ніколи так не називалося, зате на Руси – так. От для чого була потрібна більшовикам Московська патріархія. У серпні 1946 року СРСР висунув Туреччині 5 вимог щодо чорноморських проток і одночасно почав концентрацію військ уздовж турецького кордону. Ось чому у 1946 році на московських попів посипалися ордени й медалі. Але й тут на бік Туреччини стали США та Великобританія. Між іншим, саме устремління захистити Туреччину та Грецію від радянської експансії стало головною причиною створення НАТО.
І саме загроза радянського вторгнення до Туреччини та спроби блокади Західного Берліну стали причиною розробки американськими генералами першого плану ядерної війни проти СРСР – знаменитий план «Дропшот», затверджений Комітетом начальників штабів США 19 грудня 1949 року, про який дбайливо повідомили у Москву: хлопці, не балуйтеся. Пізніше Молотов так прокоментував цю авантюру: «Добре, що ми вчасно відступили, а то б це призвело до спільної проти нас агресії» [172]. У той самий час погіршилися стосунки мж СРСР та Югославією. Вірніше – між двома Йосипами, маршалами-диктаторами – Тіто і Сталіним. «Юги» перекрили кордон з Грецією й припинили допомогу тамтешнім комуністам. Як результат – у тому ж таки 1949 році після широкомасштабного втручання США війна завершилася поразкою комуністів. Москву тіснили звідусіль.
1950 року Кремль порушив угоду щодо лінії демаркації між двома Кореями по 38-й паралелі й спробував захопити півострів цілком. Проте зрештою програв. У СРСР з «брехунців» розповідали, що то була війна між СРСР та «американськими імперіалістами». Брехня. В Кореї СРСР та його союзник комуністичний Китай воювали з миротворчими військами ООН, які складалися з військових контингентів 16 країн: від США та Бельгії до Ефіопії і Колумбії. Враження таке, що після наглої смерті Рузвельта усі плани Сталіна пішли під укіс, мов перевантажений зброєю панцирник. У відчаї він намагався хоч щось вдіяти, але стратегічна поразка була неминуча.
В історії, завдяки «дуже правдивим» мемуарам Судоплатова, Бережкова та інших товаришів, укріпилася версія, що Сталін спокійно сприйняв повідомлення Трумена в Потсдамі про вдалий іспит ядерної зброї. І навіть зверхньо посміхнувся. З цього роблять висновок: Трумен хотів Йосипа Віссаріоновича пошантажувати і полякати, але сталевий Сталін вистояв і лихі задуми імперіалістичного президента зруйнував. Насправді тут інше. Брехун Судоплатов стверджував, що детальна схема атомної бомби американців лежала на столі Сталіна через 12 днів після того, як її зібрали – радянська агентура постаралася. Але цього не могло бути. Бо якби так, то радянські спеціалісти, маючи майже увесь пакет розробок атомного проєкту Третього рейху і самих німецьких ядерників та ще й детальні повідомлення агентів зі США, – не прововтузилися б зі створенням власної бомби понад чотири роки.
Ми ніколи, напевне, не дізнаємося правди. Але схоже на те, що проєкт «Венона» (розкриття радянських шифрів) американських спецслужб почав давати свої плоди ще у 1944 році й більшість московських агентів працювала «під ковпаком» і через них у Кремль «згодовували» дезінформацію. Сталін просто не повірив словам Трумена вважаючи їх блефом, бо його агенти доповідали щось зовсім інше. Наприклад, що проєкт ще «сирий». І успішні ядерні випробування, а потім бомбардування американцями японських об’єктів стало для новоспеченого генералісимуса (це звання Сталін присвоїв собі 27 червня 1945 року) справжнім шоком.
Отож, смерть Рузвельта та атомна бомба зламали
