Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Тому міністр (уже міністр, а не нарком) іноземних справ В’ячеслав Молотов привіз товариша Ґотвальда на товариша Сталіна подивитися. Мов на мавпу в зоопарку. Далі священною справою організації перевороту в Чехословаччині займуться товариші Молотов і Берія, а Сталіна повернуть на дачу пити чайок та любити природу. Ні, він все ще віддає накази. Він усе ще тримає штурвал. Але з кожним днем все менше бачить, куди слід рулити й покладається на підказки оточення. Скільки тривала та зустріч? Півтори години – з 19.30 до 21.00. Ото й увесь робочий день. Щоправда, ще заскакував Мікоян (20.00-20.50), але його присутність очевидно теж була потрібна – він у той час був заступником Сталіна як голови Кабінету Міністрів і фактично керував цим органом замість нього. А наступна зустріч в кабінеті – через 4 дні. Відвідувачів троє: Жданов, Суслов і Кузнецов. Зайшли о 19.30, вийшли – о 22.10. Все.
Медики усе більше обмежують діяльність вождя. Але на поправку він не йде. «Здоров’я Сталіна, незважаючи на щадний режим роботи, не поліпшувалося. Він страждав від гіпертонії, запаморочення і задишки, часто застуджувався, і охорона змушена була іноді вдаватися до крайніх заходів. Охоронець Рибін, розповідаючи про похорон Жданова, що відбувся 2 вересня 1948 року, згадує, як охоронці, за вказівкою Молотова, замкнули Сталіна в кімнаті і не випустили його в сад полити квіти. Сталін фактично припинив керувати країною» [174]. Чому ж соратники не «припинили страждання» головного пацюка шляхом евтаназії? Та тому, що він був для них корисний у такому стані. Вони прикривалися ним, як свого часу Сталін прикривався Леніним, фактично ув’язнивши того в Горках. І поки Йосип Віссаріонович дедалі більше перетворювався на фізичну і розумову руїну, плели власні інтриги, створювали союзи та зміцнювали позиції у майбутній боротьбі за владу. Вважається, що всі післявоєнні репресивні кампанії, особливо найвідоміші (боротьба з «безродними космополітами», «справа лікарів» тощо) були особистою ініціативою Сталіна. Це не зовсім так. Сталіну їх приписують. Насправді ініціаторами їх були інші люди.
І використовувалися вони для зведення рахунків і боротьби за владу. Звісно, він підписував відповідні розпорядження. У читачів не має складатися враження, що він був уже зовсім недієздатний і не усвідомлював що робить. Влада його була досі необмеженою. Але діяльність все більше обмежувалася. Він, як і раніше, міг «стерти на табірний порох» будь-кого, але для цього треба було знати, кого стирати. Соратники поступово, майже непомітно позбавляли його головного – цілковитого обсягу інформації. До газети «Правда» в єдиному примірнику ще не дійшло, однак чітке уявлення про те, що відбувається, поступово відпливає. Хто володіє інформацією – той володіє світом, казав сер Вінстон Черчилль. Сталін повільно, але невідворотно ставав заручником різних груп біля нього, ним маніпулювали. А потім уже на мертвого соратники списали і його, і свої особисті злочини.
Приклад? Та будь ласка. Знаменита справа Єврейського антифашистського комітету, створеного під час війни. «28 листопада 1948 року Сталін підписав таємне рішення бюро Ради міністрів СРСР: «Єврейський антифашистський комітет негайно розпустити, органи друку цього комітету закрити, справи комітету забрати». Наступного дня оперативники МДБ обшукали і опечатали приміщення» [175]. ЄАК звинуватили у шпигунстві та поширенні націоналістичної пропаганди – стандартний набір. У результаті до справи було притягнуто 125 осіб, з яких 23 розстріляли і 6 померли у в’язниці.
Дослідники знайшли дуже цікаве пояснення, навіщо було знищувати комітет та розкручувати справу. Винен, звичайно, Сталін. «Історик Леонід Млєчін стверджує, що першопричиною справи ЄАК було погіршення здоров’я Сталіна, точніше, те, що про нього писали західні кореспонденти в Москві. Старого диктатора це дуже дратувало. Основою для спекуляцій служили його зовнішній вигляд і зникнення з публічного простору, що почастішали. Але вождя таке пояснення не влаштовувало. Він був упевнений, що хтось із оточення зливає іноземцям відомості про його медичні проблеми.
МДБ знайшло пояснення, яке влаштовувало Хазяїна: інформація йде через родичів його покійної дружини» (там само). Далі знайшли зв’язки з одним із членів комітету і справа закрутилася. Цьому допоміг закоренілий антисемітизм Сталіна. Можливо, все так і було. Але історика Леоніда Млєчіна треба б спитати: а звідки товариш Сталін дізнався, що про нього писали західні газети? Іноземних мов товариш Сталін не знав. Сумнівно, щоб у нього доходили руки почитати в оригіналі «The Washington Post». То хто підсовував йому те, що «дуже дратувало»?
Але звернемо свою загострену пролетарську пильність до того документа, який нібито Сталін підписав нібито 28 листопада. Ось він: «21 листопада 1948 р. В дев’ятку – для затвердження. Бюро Ради Міністрів СРСР доручає Міністерству Державної Безпеки СРСР негайно розпустити Єврейський Антифашистський Комітет, оскільки, як свідчать факти, цей комітет є центром антирадянської пропаганди і регулярно постачає антирадянську інформацію органам іноземної розвідки. Відповідно до цього органи друку цього комітету закрити, справи комітету забрати. Поки нікого не заарештовувати. СТАЛІН, МОЛОТОВ Передано по ВЧ від т. Поскрьобишева 21. ХІ. в 00 ч. 15 м. (1948 г.)» (https://document.wikireading.ru/hD4syq856P).
Що кидається у вічі? Не помилка шановного автора з ВВС Артема Кречетнікова з датою підписання документу, це дрібниці. Звернемо увагу на те, що підписав постанову не сам Сталін. Підписів було два. Другий підписант – В’ячеслав Молотов. Документ явно вийшов з приймальні Сталіна, бо Поскрьобишев був особистим його секретарем. Але от біда: ані 20-го, ані 21-го, ані навіть 28 листопада 1948 року Сталіна у робочому кабінеті не було. І нікого не було з 3 вересня до 2 грудня. В цей період товариш Сталін, за наполегливими рекомендаціями лікарів, перебував на Кавказі.
Відпочивав.
Справа Єврейського антифашистського комітету – один із прикладів наростання боротьби за владу навколо Сталіна, який почав «здавати».
Сталін відпочивав цілих три місяці, а за
