Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Лорд-намісник Даранського файорату лорд Кайлен Дарбірн із дружиною леді Парнісою Дарбірн.

Гном’яча дупа! Неважко здогадатися, до кого вони приїхали. Ніби знущаючись, глашатай продовжив свою промову, озвучуючи мої припущення:

– Прибули до адептки військового факультету Адалейт Глер’є.

Серед натовпу у нашій частині зали пролунав здивований гул голосів.

– Хто така Адалейт Глер’є? – чулося звідусіль.

Палаючи від незручності і бажаючи опинитися де завгодно, аби подалі звідси, я вирішила зачаїтися. Аж раптом не помітять?

– Гадаю, в Темній Академії ця адептка більше відома під іншим ім’ям, - почувся мелодійний голос ректора, який поспішив виправити незручну ситуацію. – Адептко Летті Тіррен, будьте ласкаві привітати ваших гостей.

Довелося йти. Причому почувала себе так, наче пересувалася по гарячому вугіллю. На мені схрестилися загальні зацікавлені погляди. Я це відчувала, але вперто ні на кого не дивилася. З палаючими щоками зупинилася поруч із святково вбраними Кайленом Дарбірном та Парнісою.

– Адалейт, люба, яка ж я рада тебе бачити! – радісно вигукнула дівчина і кинулася мене обіймати.

Довелося відповісти тим самим, намагаючись не показувати справжніх емоцій.

– Я не знала, що ти приїдеш, – пробурмотіла я.

– Ми з Кайленом вирішили зробити тобі сюрприз, – залилася безтурботним сміхом Парніса.

– Сюрприз вдався, – процідила я, наважившись все-таки поглянути з-за плеча дівчини на лорда-намісника, який тонко посміхався.

Прокляття! Даремно я сподівалася, що його інтерес до мене минув. Судячи з голодного блиску в очах, навпаки, лише посилився.

– Я дуже радий вас бачити, леді Адалейт! – хижо примружився він і церемонно кивнув на знак привітання.

– Навзаєм, лорде Кайлен, – процідила я.

Парніса, нарешті, випустила мене зі своїх обіймів. Лорд-намісник негайно скористався цим. Зграбастав мою тремтячу руку і підніс до губ. Причому відпускати після цього не поспішав, засипаючи черговими люб’язностями. Відчуваючи справжній сором, я стояла посеред величезної зали і відчувала, що всі погляди спрямовані на мене. Адепти, а може, й викладачі теж, вочевидь, намагаються зрозуміти, що взагалі відбувається. Що означає ця плутанина з іменами? І чому тиху та скромну людську дівчину відвідує сам лорд-намісник Даранського файората – кузен короля Рінадія?

І коли я думала, що гірше вже бути не може, мене кинуло в озноб від оксамитового голосу, що пролунав поруч:

– Який тісний, одначе, світ!

Лорд-намісник все ж таки випустив мою руку. Але зараз я не була цьому рада. Підлога стрімко йшла з-під ніг. Мені терміново потрібна була опора, щоб не впасти. Довелося вхопитися за Парнісу, намагаючись, щоб на обличчі не проступив жах при вигляді леді Ніони, яка до нас підійшла.

– Мамо? – не приховуючи здивування в голосі, обізвався Кайлен. – А ти що тут робиш?

– Як і зазвичай, виконую чергове важливе і відповідальне доручення короля Гарміна, – посміхнулася вона. Її очі, що своїм холодним блиском нагадували зараз зміїні, спрямувалися на невістку. – Рада бачити вас, дорогенька.

Парніса нервово проковтнула і вже сама вчепилася в мене. Мабуть, стосунки зі свекрухою у неї складалися не дуже добре. Ох, Парнісі можна лише поспівчувати!

– Я теж рада, леді Ніоно, – ледь чутно пробурмотіла дівчина.

Може, настав момент ретируватися, доки вони відволіклися одне на одного? Кусаючи губи, я обмірковувала шляхи відступу. Але доля сьогодні явно була не на моєму боці. Погляд чорнявої збоченки перемістився на мене. І холод у ньому змінився на ще страшніший вираз. Прокляття! Як їй не соромно так дивитися на мене у всіх на очах?! Це просто непристойно!

– Чудово виглядаєш, моя мила! – проворкувала вона і, остаточно мене добиваючи, провела своєю вишуканою, але сильною рукою по моїй щоці.

Я сіпнулася, наче від дотику рептилії, і глухо сказала:

– Дякую.

– Ви знайомі? – почувся напружений голос лорда-намісника.

О, зараз я була навіть щаслива його втручанню! Якщо вибирати між ним та його матінкою-маніячкою, то навіть вагатися не буду.

– Так, ми мали таке задоволення, – продовжуючи пожирати мене очима, відгукнулася леді Ніона.

– Я піду, гаразд? – не витримала я, наплювавши на правила етикету. – Після офіційної церемонії у нас ще буде можливість поспілкуватися, – постаралася пом’якшити свою нетактовність і, не чекаючи реакції, ганебно втекла.

Інші адепти зустріли мене зацікавленими поглядами, але ніхто не наважився поставити запитання. Крім, зрозуміло, Шейріс, яка ніколи стриманістю не відрізнялася:

– Ні, ну те, що ти знаєш лорда Дарбірна, я знаю. А радника звідки?

– Шейріс, не добивай мене хоч ти! – попросила я і стала рішуче протискатися назад, бажаючи сховатися за спинами адептів.

У бік декана Байлерна і ректора я дивитися навіть не наважувалася. Тоді б точно не витримала. Послала все до демонів і кинулася геть із зали.