Темна Академія-4 - Марина Сніжна

Почувши кілька клацань магічних камер, я мало не вилаялася. От не хотіла ж потрапляти до газет! І як на зло… Хоча тішить уже те, що потраплю туди не через скандальні плітки, а за успіхи у навчанні.

Коли промінь від мене прибрали, я, нарешті, змогла нормально бачити. Перехопила вражений погляд Кайлена Дарбірна, захоплений – Парніси і вивчаючий – радника. Поспішила відвернутися, радіючи, що моя хвилина слави нарешті минула.

Нарешті, зал потонув у довгоочікуваній темряві. Освітленою залишилася лише сцена, де розпочався концерт.

Адепти демонстрували свої таланти та вміння. Дехто дійсно виступав чудово. Але я ніяк не могла зосередитися на тому, що відбувається. Сильно розболілася голова.

Я з жахом уявляла, як переживу майбутній бал. Знову доведеться перетнутися з лордом-намісником і Парнісою. Вести пустопорожню балаканину, сповнену недомовок. Відчувати холод з боку ректора та ловити бентежачі погляди леді Ніони.

Ох, і чому я так чекала цього балу?.. Краще б взагалі на нього не пішла! Сиділа б зараз на маминій кухні і драїла посуд за мирною душевною бесідою. Я тяжко зітхнула.

Коли оголосили вихід принцеси Лаурни, я мимоволі зосередилася на тому, що відбувається на сцені. Один з адептів-цілителів сидів за клавесином, акомпануючи дівчині. Вона ж, одягнена в ту саму рожеву сукню, яку я бачила в каталозі, стояла посеред сцени, схожа на чарівне видіння. Звідусіль чулися захоплені вигуки: «Яка ж вона чарівна!» – і таке інше.

Моє ж серце атакував цілий рій набридливої ​​мошкари. При всьому бажанні я не знаходила зараз жодного недоліку у зовнішності суперниці. Вона справді виглядала казково і трималася відповідно. Зі спокійною гідністю. Хоча легкий рум’янець видавав деяке хвилювання.

Сподіваюся, що голос у неї виявиться не таким вже ідеальним – зовсім по-дитячому подумала я, від чого одразу соромилася. Ну, або хоча б нехай у ноти не потрапить кілька разів! – продовжувало шепотіти мені на вухо шкідливе демоненя.

Але Лаурна жодного разу не схибила!

Голос у принцеси виявився не надто гучним, але приємним та мелодійним. Вроджений музичний слух не дозволив їй видати жодної фальшивої ноти. Пісня лилася освіжаючим вітерцем: легка та чиста. Вона співала про кохання до смерті, що долає всі перешкоди всупереч усьому. А мені доводилося до болю впиватися нігтями у власні долоні, щоб стримати ревнощі, що роздирали душу. Я чудово розуміла, для кого вона співає, хоча жодного разу принцеса навіть не глянула у бік ректора.

Сьогодні між ними все вирішиться...

Я глибоко вдихнула повітря, намагаючись заспокоїтися. Мене це більше не повинно турбувати. Не повинно!

Журналісти раз у раз робили знімки принцеси, із захопленням дивлячись на неї. Вже уявляю собі завтрашні заголовки, в яких будуть оспівуватися не лише її краса, а й талант!

Та й начхати!

Ледве дочекалася, доки Лаурна забереться зі сцени. І навіть плескала чи не найголосніше за всіх, щоб не видати справжніх почуттів.

Нарешті, концерт закінчився. Всіх запросили до бальної зали, де були підготовлені фуршетні столи із закусками та напоями. Заховані за діжками з декоративними деревами музиканти грали якусь ненав’язливу мелодію.

Адепти на якийсь час відійшли від гостей, щоб зняти мантії та набути більш підходящого для балу вигляду.

Я б охоче залишилася  в гардеробній довше, якби не Шейріс. Подрузі не терпілося подивитися на реакцію наших хлопців. Вони ж уже стояли перед нами у найкращих своїх костюмах і виглядали чудово. По Лорану ще більше стало помітно, що він справжній лорд. Бідолашна його наречена – сьогодні він точно їй розіб’є серце! Едвін і Крістор, хоч і поступалися Лорану, але теж виглядали значно краще, ніж зазвичай.

Шейріс театральним жестом скинула з себе мантію і застигла, купаючись у захоплених поглядах.  Крістор і Едвін не могли відвести від неї очей. Навіть Лоран схвально гмикнув.

Лін і Дора, котрі як раз проходили повз нас, теж у бальних сукнях, зупинилися і теж виразили своє захоплення. Було незвично бачити дівчат не у військовій формі. Вони навіть накладні локони начепили, що зовсім їх перетворило.

– Летті, а ти чого досі в мантії? – подякувавши мені за комплімент на свою адресу, запитала Лін.

– Зараз зніму, – без особливого ентузіазму сказала я.

Тепер серйозно думала, що краще б дійсно надягла сіру сукню, як і хотіла від початку. Принаймні, в ній легше було б не привертати до себе уваги. Але часу бігти до гуртожитку та перевдягатися немає. Та й Шейріс почала б відмовляти. І замість того, щоб бути непомітною, я досягну зворотнього.

Зітхнувши, скинула мантію та повісила на один із гачків. Коли розвернулася, довкола стояла тиша. На мене дивилися майже з відкритими ротами. А я миттю відчула себе оголеною та беззахисною.

– Летті… – першою повернула собі дар мови Лін. – Я навіть не знала, що ти можеш бути… такою…

– Якою? – я скривила губи в посмішці.

– Де ти взяла таке диво?! – підскочила до мене якась дівчина. Здається, з факультету теоретичної та прикладної магії. – У каталогах такого точно не було. Інакше я б помітила!

– Їй цю сукню подарували, – недоречно втрутилася Шейріс, загадково підморгуючи мені.