Темна Академія-4 - Марина Сніжна

Я почула поряд важке зітхання Крістора і зі співчуттям поглянула на нього. Знала, що він так і не отримав від батька підтвердження, що він сюди приїде.

– Не журися! До мене теж ніхто не прийде, – прошепотіла я. – Так що будемо триматися разом.

Він сумно посміхнувся, а потім збентежився, коли Шейріс замахала йому рукою, прикликаючи до себе.

– Здається, хтось хоче познайомити тебе зі своєю сім’єю! – підморгнула я рудому.

Крістор поглянув на мене з виразом справжнього жаху.

– А раптом я їм не сподобаюся?

– Головне, що ти подобаєшся Шейріс. Давай, не бійся! – я підштовхнула його в бік.

Крістор, кілька разів глибоко вдихнувши і видихнувши, рішуче покрокував уперед.

Едвін поруч зі мною шумно засопів. Цим вчинком Шейріс виразно показала, кого насправді вважає своїм обранцем.

Коли оголосили про прибуття родини Лорана, його очі приречено закотилися. Як він і припускав, прибула ціла делегація. Не лише батько та матір, а й купа інших родичів.

– Прокляття, вони ще й це дівчисько з собою притягли! – процідив Лоран, не поспішаючи назустріч родині.

– Яке ще дівчисько?

Дроу кинув на мене похмурий погляд, нічого не сказав і приречено рушив до родичів.

– Його наречену, – відповів за нього Едвін.

Мої очі повільно округлилися.

– У Лорана є наречена?!

Ось же бабій! Чого ж тоді залицявся то до однієї, то до іншої? А мені взагалі мало не в коханні зізнавався! Я була щиро обурена і вже шкодувала, що прийняла від Лорана подарунок. Тепер це зовсім непристойно!

– Їх заручили ще в дитинстві, – пояснив Едвін, не наважуючись піти за Лораном, хоч це була в якійсь мірі і його сім’я теж. Схоже, знав, що йому будуть не надто раді. – Лоран її востаннє бачив, коли їй було вісім, а йому дванадцять. І він зовсім не радий тому, що його долю вирішили, навіть не спитавши його думку.

Я з мимовільною цікавістю подивилася на дівчину, на вигляд не старше шістнадцяти років. Трималася вона дуже скромно. Русяво-рудувате волосся зібране в елегантну зачіску. Блідо-блакитна сукня гарно облягає точену фігуру. Великі шоколадного кольору очі з неприхованим захопленням дивляться на Лорана. Схоже, наречена не поділяє почуттів нареченого щодо шлюбу, який планується родичами. Вона цьому навіть рада.

– Мила дівчина, – цілком щиро сказала я. – Не розумію, чому Лоран проти.

Едвін знизав плечима, даючи зрозуміти, що душа Лорана для нього загадка. Та й обговорювати свого кузена він не дуже любив. Обмінявшись з сім’єю привітаннями, чорноокий поспішив повернутися до нас, а його рідня зайняла місце серед решти гостей. По похмурому обличчю дроу було зрозуміло, що ця зустріч вивела його з рівноваги.

– В тебе дуже гарненька наречена! – не втрималася я від репліки, коли він встав поряд зі мною.

– Хто сказав, що я збираюся на ній одружитися? Наречена – це ще не дружина, – кинув Лоран.

– Ну і дарма! Мені здається, вона в тебе закохана, – заперечила я. – Подивись, прямо очей з тебе не зводить.

– Не вигадуй! Востаннє ми бачилися ще дітьми, – скривився він, але все ж таки зиркнув у бік дівчини і погляд його став задумливим.

От було б добре, якби дівчина все ж таки зацікавила Лорана і він забув про почуття до мене! Я бажала щастя їм обом, розуміючи, що сама ніколи не зможу дати чорноокому те, на що він заслуговує.

Коли оголосили, що прийшов пан Гілмс з дружиною, Крістор, який вже встиг повернутися на місце, не стримав здивованого вигуку.

– Вони таки приїхали!

Я посміхнулася, висловлюючи радість за нього. Шейріс безцеремонно вхопила рудого за руку.

– А мене ти своїй родині представити не хочеш?

І сказано це було таким тоном, що ставало зрозумілим – відповідь «ні» не приймається. Хоча навряд чи Крістор мав намір відмовити.

Посміхаючись такою широкою усмішкою, що дивуюся, як ще рот не порвався, рудий потягнув кохану дівчину до батька і мачухи, які явно почувалися тут скуто. Я все ще дивилася на Крістора, коли оголосили нове ім’я:

– Радник Ніона Дарбірн.

Я здригнулася. Посмішка відразу сповзла з обличчя.

Навіть загальний шум на якийсь час припинився. Не кожен день присутнім вдавалося побачити так близько одну з наймогутніших осіб темного світу.

Як і завжди, вдягнена в чорну, цього разу більш відкриту сукню, леді Ніона пливла по залу, зберігаючи на обличчі легку, трохи іронічну посмішку. Зрозуміло, зустрічати її ніхто не став. Але вона тут і не була із дружнім візитом. Встала поряд із трьома главами факультетів і про щось із ними заговорила.

Я постаралася сховатися за спинами інших адептів, щоб ненароком не привернути до себе увагу. Лоран, здивований моїми маневрами, поспішив слідом.

– Щось сталося?

Не встигла я відповісти, як на мене обрушився новий удар. Глашатай гучно оголосив імена нових гостей: