Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

– Думаю, встигну. Тільки я хотіла б і покупатись до вечері. Чистою мені їсти буде набагато приємніше. Та й не рекомендується купатися після їди.

– Справді? Чому? – здивовано скидає Арід брови.

– Їжа погано перетравиться, – у певній розгубленості відповідаю йому, намагаючись згадати, чому саме вона погано перетравиться. − Начебто кров відхлине від шлунка та решти травної системи. Здається, спазм може статися.

Пояснюючи йому це, я старанно розвішую випраний одяг на гілці найближчого до багаття деревця.

− Треба ж, − задумливо тягне чоловік. – Ніколи не чув, щоб куарди мали такі проблеми. Але, якщо у вас так, то, звичайно ж, м'ясо зачекає. Не можна, щоб тобі від їжі стало погано. Спочатку підемо купатися.

− Ти збираєшся купатися одночасно зі мною? − завмираю я на місці.

− Так, Васю, збираюся, − спокійно повідомляє мені Арід, продовжуючи зосереджено займатися своєю справою.

Ем, загалом нічого такого в цьому немає. Озеро – не калюжа. І «одночасно» не означає «поряд». Сонце сідає – похолодає, мабуть. Звісно, він теж хоче помитися, поки тепло. Егоїстично з мого боку чекати від нього іншого.

Закінчивши з Арідовими речами, я дістаю з сумки свій вчорашній одяг, стягнутий у вузлик, та останню зміну чистого – ще одні шаровари з довгою сорочкою та білизну. І маленький рушник. Великий зайняв би дуже багато місця, тож довелося брати такий. Залишу це все на камені. Закінчу з пранням і одразу піду у воду.

Однак варто мені підвестися, щоб повернутися до озера, як усвідомлення, що от саме зараз доведеться роздягатися перед Арідом, наздоганяє мене з новою силою. Приголомшливо так. І тепер мені стає цілком очевидно, що далеко не настільки я смілива та розкута, щоб ходити перед ним голяка. Особливо, коли уявляю його можливу реакцію. 

– А ти можеш… – зніяковіло прошу, повернувшись до куарду. Підіймаю на нього очі. Він вичікувально скидає брови у відповідь. − Ти можеш не дивитись на мене? Будь ласка. Знаю, що після всього… це звучить безглуздо. Але я соромлюся.

Кілька секунд куард просто мовчить. І знову відверто вивчає мене поглядом. До того ж з таким здивованим виглядом, ніби не може повірити у те, що я справжня.

− Ти неймовірна, крихітко, − видає нарешті, скрушно хитаючи головою. І що я такого сказала? − Я потім все одно все побачу? Всю тебе. Голеньку і дуже гарну.

− А оце вже не факт, − спалахнувши, підтискаю я губи.

− Можеш поки тішити себе цією думкою, − іронічно хмикає він. А потім все ж таки додає: − Але якщо тобі так складно оголюватися переді мною, то гаразд. Я звісно піду тобі на поступку і не дивитимуся, як ти це робиш.

І Арід, демонстративно вставши, пересідає спиною до озера. Абсолютно не соромлячись, на відміну від мене.

− Дякую, − кажу тихо, точно знаючи, що він мене чудово чує. І відвертаюсь, щоб продовжити свій шлях до води.

І лише коли опиняюся біля насипу валунів, поряд з яком вирішила влаштуватися, та починаю стягувати сорочку, кидаючи крадькома погляди на спину куарда, що сидить біля вогнища, до мене доходить, що обіцяв Арід тільки не дивитися, як я буду оголюватися, а не взагалі не дивитися. І тепер мені цікаво, чи він свідомо так сформулював свою обіцянку? Чомусь я просто впевнена, що так.

Отже, він може будь-якої миті потім не тільки обернутися, а й підійти до мене. От хитрий жук. І підступний, просто жах. Але ж не йти мені тепер домагатися від нього іншої обіцянки. Це вже точно буде безглуздо і смішно. До-о-обре. Нехай. Якось переживу.

Знявши сорочку, я роздратовано кидаю її у воду біля своїх ніг. Стягую штани та білизну, мимоволі почуваючись без одягу дуже ніяково і беззахисно посеред відкритого простору, та ще й при денному світлі. Не нудистка я зовсім, ох не нудистка. Хоча, напевно, мене не хвилювала б настільки власна нагота, якби неподалік не сидів Арід, який, хоч цього й не бачить, але точно про це знає. Напевно, ще й смакує зараз мої емоції, посміюючись над моїми переживаннями.

Тихо психуючи про себе, я ховаюся за валуном і беруся за прання, розлючено намилюючи й намагаючись піском відтерти найскладніші плями, що не піддаються простому затиранню, повністю зосередившись на своєму занятті. І до того моменту, як прополіскую останню річ, з радістю відзначаю, що майже заспокоїлася і навіть майже забула про свою наготу.

Від багаття вже манливо тягне ароматом смаженого м'яса, сонце майже торкається лінії горизонту... а Аріда чомусь ніде не видно. Обережно підводячись на ноги, я визираю з-за валуна. І треба ж такому статися, що саме в цей момент чоловік і виходить з-за дерев, несучи в руках в'язку якихось бульб. І звісно ж, його погляд тут же спрямовується на мене, саме тоді, коли я вже стою у повний зріст у всій оголеній красі.

І от чому я раніше думала, що верещати не вмію? Ще як умію. І ластівкою, чи радше рибкою, пірнати у воду теж. Особливо, коли слідом мчить дражливий і дратівливо вдоволений чоловічий сміх.

Відпливши на кілька метрів і нарешті виринувши, я обертаюся, прибираючи долонями з обличчя мокре волосся.

− Так не чесно! – кричу куарду, обурено спостерігаючи, як він кладе свою ношу неподалік вогнища і прямує до озера. − Ти застав мене зненацька.

− Та невже? − посміхається лукаво, крок за кроком підходячи все ближче. І виникає в мене така підозра, що в його розумінні «одночасно» це якраз означає і «поряд», і навіть «разом». Надто вже промовисто… тверді в нього наміри. − Ти мене теж, Васю. Це було дуже красиво.

Вирішивши не чекати, поки він опиниться біля мене, я розвертаюсь і знову пускаюсь уплав, беручи курс на водоспад, сподіваючись втекти від куардівських загребущих рук. І метелики в мене в животі пурхають від довгоочікуваного купання, а не від його поглядів і компліменту. Ну може ще від голоду. Думатиму так, поки не повірю.

Хоча повітря вже набагато прохолодніше, ніж вдень, вода навпаки, здається, стала ще теплішою. І в цю мить я по-справжньому насолоджуюся, тим як пестить вона моє втомлене тіло, змиваючи нарешті всі тяготи минулого дня. Мимоволі згадую, що мило так і залишилося на березі, і що мені доведеться туди повернутися, щоб нормально покупатися і добре промити волосся, але тут же викидаю це з голови. Ось наплаваюся вдосталь, тоді й повернуся. Може, Арід на той час уже помиється і вилізе з води.