Час бою (болю) - Соломія Даймонд

*Аліна 

Пара закінчується і я підходжу до викладачки з надією на її розуміння.  

— Жанно Петрівно, можна поговорити? — Вона поправляє верхній ґудзик своєї ідеально випрасуваної сорочки й виструнчується у кріслі.  

— Слухаю вас, Аліно. — Її суворий погляд змушує мене тремтіти. Здається, що кутики її вуст гнуться до низу й на них навіть не видніється тінь посмішки. Я бачила цю жінку щасливою лише тоді, коли вона вручала своїм студентам талони.   

— У мене сталася невеличка проблема… — Починаю здалека, бо не знаю, якою буде її реакція.  

Крізь прочинене вікно залітає пташка і я відволікаюся на її чарівний спів. Мені б хотілося зараз полетіти з нею кудись далеко й сховатися від своїх проблем у місці, де мене ніхто й ніколи не знайде.   

— Бачу по вашому тесту. Ви геть не підготувалися, Аліно. — Вона роздратовано скидає свої окуляри, закотивши повіки. — Я працюю в цьому університеті вже не один рік. Вкладаю всі сили та час у викладання, а он якийсь результат. Ви мене розчарували. — У моєму горлі утворюється неприємний клубок від болю. Здавалось би, що Жанна Петрівна не сказала нічого такого, але це все одно мене зачепило.  

— Річ у тім, що мій ноутбук зламали під час тесту й виправили всі правильні відповіді на неправильні. Ось чому все так вийшло, — пояснюю я, але замість розуміння отримую лиш саркастичний сміх.  

— Можливо, придумаєте щось реалістичніше? — запитує, махаючи головою в різні сторони. — На що тільки не здатні студенти, лиш би отримати вищий бал. Все, у мене немає більше часу на цю маячню. — Вона підводиться, швидко скидаючи всі свої речі в масивну шкіряну сумку. Жанна Петрівна навіть не дивиться у мій бік і від цього я відчуваю себе ще більш нікчемною. — Бувайте, Аліно. Гадаю, в кінці семестру ми ще побачимося на талоні. — Її останні слова звучать як вирок. По факту, без цього тесту можна набрати мінімальний бал, з яким допускають до здачі іспиту, але, я думаю, що вона тепер принципово занижуватиме мені оцінки, бо подумала, що я їй брешу. От халепа!  

В аудиторії вже нікого не залишилося. Я забираю всі свої речі й також йду, намагаючись стримати сльози. Мені здавалося, що я можу впоратися з усім цим, але тепер я відчуваю сумніви. Хочу поділитися своїми переживаннями з Давидом, але розумію, що так буде тільки гірше. Мене знову покарають… 

Коли я прогулююся парком, то емоції потрохи вгасають. Сідаю на дерев’яну лавку поруч з дідусем, що годує голубів зерном, і дістаю з кишені смартфон. Заходжу в чат з Fuddy-duddy і бачу, що він зараз у мережі. Цікавість бере наді мною гору і я вирішую йому написати. Ви можете подумати, що я маю на меті йому нагрубіянити, але ні. Якщо я хочу вийти в цій грі переможцем, то мені слід грати за його правилами й навіть не думати про те, щоб злити його.   

Аліна: Ти не проти поспілкуватися в форматі листування?  

Відправляю дуже швидко, поки ще не встигла пожаліти про свій вчинок. На екрані мигають три крапки. Вони то зʼявляються, то зникають. Ці декілька секунд здаються мені цілою вічністю. Я починаю нервово гризти ніготь, аж поки не помічаю відповіді.  

Fuddy-duddy: Ти не можеш ні з ким поділитися інформацією про мої послання й тому вирішила написати мені, Алінко? 

Відкорковую пляшку з газованою водою, відчуваючи приплив адреналіну. Мене завжди дратували люди, які відповідали питанням на питання, але я рада, що він таки клюнув. Надіюся, що йому не вдасться ще більше заплутати мене.  

Аліна: Так. У мене немає більше нікого, окрім Давида та Олі. Через тебе я не можу написати навіть їм…  

В останньому реченні я заховала звинувачення. Це може як обурити його, так і викликати почуття провини. Я геть не знаю хто мій адресат, але я надіюся, що він не покарає мене ще й за це.  

Fuddy-duddy: Так, маєш рацію. Я можу загладити провину цим листуванням чи цього буде замало?  

Від цього СМС у мене стається ступор, бо я не розумію чи він зараз серйозно, чи це в нього таке дивне почуття гумору. Проте, мушу визнати, що мені стає цікаво спілкуватися з цим Fuddy-duddy.  

Аліна: Якщо я скажу, що хочу ще ящик черешні, то ти купиш його для мене?  

Останніми днями я тільки й думала про ці ягоди. Однак, я чудово знала, що їх зараз практично неможливо знайти. Звісно, якщо вони і є в якомусь супермаркеті, то коштують чимало. Я не готова була викинути такі суми на вітер. Сказала це я більше жартома, щоб дізнатися як мій анонім на це відреагує.  

Fuddy-duddy: Без проблем. Очікуй ввечері на доставку. До речі, мені справді не хотілося псувати твій тест, але ти не залишила мені вибору. Однак, якщо ти більше не будеш ослухатися, то повір, що я не стану тебе кривдити.  

Мені хотілося голосно сміятися. Ця людина перегріла мене якимось каменем по потилиці, а зараз каже, що не хоче мені нашкодити. У нього, що проблеми з головою? Гаразд, відповідь на це питання й так очевидна.  

Аліна: Я не зовсім розумію якою є твоя кінцева мета. Що тобі від мене потрібно? До речі, як я можу до тебе звертатися? 

Мені кортіло довідатися його ім’я, але шанси, що він назве мені справжні ініціали була мізерна. Це б геть спростило мені життя і звузило коло підозрюваних.  

Дідусь, що раніше сидів поруч, кудись зник, тому я перевелася в лежаче положення, бо мене почала боліти спина. Мабуть, перехожі подумали, що я безхатько. Однак, мені зараз було так байдуже на думку інших. Коли тонеш у власних проблемах, то навіть не помічаєш людей, що тебе оточують.  

Fuddy-duddy: Ти можеш звертатися до мене за моїм нікнеймом. По факту мені від тебе нічого не потрібно, Алінко. Ти всього лиш дівчинка, яка потрапила під перехресний вогонь. А втім, мушу визнати, що мені так сильно подобається спостерігати за тобою. Коли ти запропонувала поспілкуватися, то я навіть зрадів. Здається, ти цікава співрозмовниця.  

Мені зараз плакати чи сміятися? Що знала те й від нього дізналася. Переді мною явно не ідіот, а розумна та хитра людина, яка продумує кожен свій наступний крок. Я відчуваю себе звичайним пішаком у цій грі.