Моя зухвала - Ема Ноель

Але й дозволити, аби він продовжував таким займатися, я теж не можу. Це навіть не гроші красти. Це страшний, моторошний, нелюдський злочин.

Вхідні двері відчиняються.

Здригаюся.

Можливо, Олена пішла додому? Вирішила, що я сплю, і тому не попрощалася?

У напівдрімоті швидко забуваю про двері й знову занурююся у свої думки. Важкі, сумні думки.

Здригаюся знову й широко розплющую очі для того, щоби побачити, як вигнуті в задоволеній усмішці губи Руслана накривають мої.

Він повернувся…