Наречена для боса - Астра Вєєр

Діана

На обідній перерві мені вдається вислизнути з офісу в кав'ярню за рогом. Віка не могла заспокоїтися і благала зустрітися для подробиць, як мене занесло в «Готель для фіктивних наречених».

- Ой, не вигадуй. Навіщо мені до нього звикати? - відмахуюся від подруги і колупаю ложкою морозиво.

- Ді, ти взагалі нормальна? - Віка закочує очі до стелі. - Бос з тобою в офісі. Тепер і вдома. Звичайно, не треба звикати. Пізно! Ти і так вже вся у ньому по самі вуха.

- Які ще вуха? Я навіть не думаю про нього.

- Ну так, тільки говориш постійно, - хмикає вона.

- Вчора хіба згадувала? - хочу подругу підловити.

- М-м... дай пригадати. Про те, як твій бос знахабнів, потім, як ти йому допомагала зав'язувати краватку, і що у нього багато спільного з хижою звірюкою.

- Гаразд, вчора так співпало, - руками розводжу, з ким не буває.

- З того моменту, як я своєю пташкою вляпалася у Інфініті, тобі хочеться постійно говорити про нього. Зізнайся вже нарешті. І він теж, я гадаю, постійно про тебе згадує. - Віка зітхає мрійливо, завалила мене романтичними фантазіями і сидить посміхається.

Зі мною зрозуміло, не посперечаєшся. За короткий термін Максим перетворився в основну частину життя. Мою. Але не його.

І тільки хочу заперечити, що про мене бос не згадує, є йому про кого думати, кого сприймати, як дівчину, а не засіб для надання фіктивних послуг, мій телефон випереджає слова.

- Що я говорила? Ви один без одного вже не можете, - впевнено вигукує подруга.

- У мене ще перерва не закінчилася, - з сумнівом лізу у сумку подивитися, кому знадобилося мене під час ланчу турбувати.

І точно. Фіктивний наречений дістає.

Показую подрузі, щоб тихо сиділа, і відповідаю на виклик.

- Діано, ти довго ще будеш гуляти?!

- До кінця своєї перерви. У тебе є Тимур, нехай мене замінить.

- Чи знаєш, другий помічник, ну, ніяк на мою наречену не тягне. Навіть уявляти його не хочу, - чую, як бос фиркає у слухавку. - Нам потрібно під'їхати у фотостудію і зробити спільні кадри для всіляких формальностей.

- Ой, а я ж…

Підскакую зі стільця і оглядаю себе, різко починає все не подобатися. Знала б, наділа тоді сукню, туфлі, з зачіскою взагалі біда. Знімаю шпильку і прикидаю, а що якщо з розпущеним волоссям піти.

- Ді, ти виглядаєш чудово, - заспокоює подруга.

- Діано, не хвилюйся, мені подобається. І досить кружляти перед столом чоловіків! Швидше закінчуй свій ланч.

Чого?

Верчу головою по залу кав'ярні. Немає його.

Я знала, що бос всюдисущий, але не настільки ж…

Переводжу погляд на вікно і прямо навпроти стоїть Інфініті, а поруч бос, чекає не дочекається. Через прозору вітрину, звичайно, йому видно нас. Це ми зі своєю балаканиною не помітили карету з королем, а ось він побачив мої спроби для нього чепуритися.

Роблю вигляд, що взагалі нічого не бачу.

- Як скажете, босе. Мені тут друге морозиво принесли, не можу ж я залишити улюблені ласощі.

Вимикаю телефон і Віка мене смикає.

- Яке друге морозиво?

- Те, що я зараз замовлю, - не зволікаю і прошу офіціанта дати мені добавку.

Максим постійно мене зненацька застає. Звідки я знала, що він спостерігає? І невже правду сказав, що в мені все подобається? Цікаво, дуже цікаво, але перепитувати не буду. Зате і раніше не вийду, нехай і далі милується.