Наречена для боса - Астра Вєєр

Діана

У супермаркеті я бігаю з візком по третьому колу між рибою і куркою. Набираю багато овочів. А раптом не треба стільки? Викладаю і мчуся по рядах до спецій. На мене вже охоронці косяться, приймаючи за божевільну.

Ще трохи і стану такою з помічниками.

Спочатку у мами запитала, що найкраще подати для розкішної вечері. А потім не знала, як відповісти, навіщо мені це треба. Вигадала на ходу, що колеги прийдуть. І мама тоді сказала, що вистачить салату і піци.

Так, вона права. Для колег вистачить.

Але у мене ж цілий Бос! Вибагливий до жаху. І до трясучки спокусливий. Особливо дратує тим, що я колись побачила у ньому чоловіка мрії. А він - роздивився у мені лише засіб для користі.

- Замов у ресторані, Ді. Ти ж йому кухню спалиш!

Віка теж підтримувала по телефону, як могла.

- Ні, я так не можу. Раптом він захоче дивитися, як готую?

- Оу, та у вас фіктивна романтика намічається, - тягне вона мрійливо.

- Нічого подібного. Просто не хочу давати Максиму привід наді мною насміхатися. Адже він завтра зібрався готувати. А раптом переможе?

- Ді, ти сильно образишся, якщо я на твого боса поставлю?

Чия вона подруга?

Фр-р... Всі, немов знущаються.

- Іди і запитай у своїх колег перукарів, що приготувати. Я вже спітніла у супермаркеті.

Подруга просить почекати і йде радитися.

- Вони запропонували замовити їжу з доставкою, тільки не цілу.

- Це як? - вперше чую про таке.

- Ну, це як би, окремими частинами для страви. І при Максимі з'єднати. Вийде, наче заготовки в ресторані. Зате його елітна кухня цілою залишиться.

Всього пару разів сусіди викликали пожежників на дим з мого вікна.

Не десять разів, не двадцять. А вона мені починає тут!

- Хочу чесно виграти у містера Досконалість.

Стою на своєму, хоч би що.

Ось він-то якраз і захоче мене обдурити. Так-так-так. Замовить вечерю або, як Віка радить, частинами непомітно пронесе. Але я буду ду-уже пильною, миттю зауважу і вимагатиму визнати мене гарною помічницею і кулінаром. І перестати реготати з цього приводу.

- Ді, я хотіла тебе врятувати, - обіляє себе подружка. - Тоді слухай рецепти нашого візажиста Сантьяго.

- Він хіба готує?

- Ще й як! Старається для свого нареченого.

- Добре хоч у Сантьяго наречений є не фіктивний, - а я все про своє, про наболіле.

Віка передає гламурному чоловікові слухавку. Я завжди гублюся, як його правильніше називати. Якщо Сантьяго, то чоловік. Але у нього ж є наречений, нарощені вії і бездоганний манікюр. Найважливіше в цей момент для мене, що з усього салону краси нормально тільки Сантьяго готує.

Під його чітким керівництвом та солодким голоском, я впевненіше закидаю продукти у візок. Прошу тільки блюдо без морепродуктів.

Вже запам'ятала, що дехто не переносить морських гадів. Рука тягнулася до них, хотіла боса отруїти. А як я тоді перевірю, що він приготує? Ні вже, нехай живе, живе. І сильно гикає зі своїми коханками.

У босове лігво повертаюся з продуктами. Залишилося всього лише приготувати. Сантьяго сказав, що пасту Карбонара в три клацання пальців зможу зробити. З салатом Цезар я теж впораюся. Ми вибирали з ним нескладний рівень, так би мовити, для чайників. І на десерт він порадив подати шоколадний фондан.

Загалом, бігаю туди-сюди по кухонній зоні, обливаючись соусом для пасти. Одне варю, інше ріжу, третє помішую.

- Діано, невже у нас буде вечеря?

Ой, лишенько.

Томати для салату, мало не полетіли на підлогу. Ледве встигла зловити.

А все він, мій наречений фіктивний. Заглянув несподівано, напевно, з перевіркою.

- Не просто вечеря, Максиме. А сама справжня італійська і вишукана.

Моя справа попередити. Його - повірити.

- Тільки не хвилюйся. Якщо здаси, то гаразд, я замовлю нам з ресторану, - вірить в мене бос якось слабо помітно.

- Навіщо мені здаватися? У три клацання пальців вечерю зроблю.

Повторюю напуття Сантьяго, він теж наречена, зміг мене зрозуміти.

- Добре, я почекаю, - Максим впивається в мене темніючим поглядом, від чого мені дихається важче. Повільно переводить очі трохи далі, далі... - У твоєму рецепті точно повинна сковорідка горіти?

- Аа-а! Бекон, я тебе врятую!

Все, пізно.

Ну, Максиме. Я все одно не здамся!