Наречена для боса - Астра Вєєр

Діана 

Через кілька годин після фотосесії мої щоки все ще горять. Варто згадати, як доводилося парочку зображати для знімків, аж погано стає.

Я тільки й чула від фотографа: "Діано, ти занадто стримана. Покажи, як ти кохаєш свого нареченого!" Очманіти з такими проханнями можна. У підсумку, через мене доводилося багато дублів перезнімати.

Зате до Максима нуль претензій. Суцільна похвала від фотографа. Він ліз обійматися, немов рукам його місце саме на мені. Дві години провести з Максимом очі в очі, чіпати і корчити закохану... Їду і думаю, чого б такого напитися від щастя. Забути красеня боса все одно швидко не зможу.

По дорозі додому Максим заспокоює мене, що не всім же пощастило з фотогенічністю. Комусь треба і звичайними бути людьми.

Ну ви подивіться на нахабу!

Так, мені рідко з фотками щастить, але це я погано стараюся. А захотіла б, тоді…

- Твою ж матір, - лається Максим, коли ми під'їжджаємо до воріт.

- Що? Я мовчала взагалі-то.

В останню хвилину точно. Вигадувала, як фіктивному нареченому культурно натякнути, що його корона вже стелю пробила.

- Це я не тобі, - не дивлячись на мене, каже, і голос чомусь напружений. - Діано, сиди в машині і не виходь. Чекай мене.

- Гаразд, - відкидаюся на спинку крісла, спокійно спостерігаючи, куди він піде.

А йде Максим недалеко. Вірніше, майже нікуди і не потрібно.

Ми ще, коли тільки під'їхали, я помітила красиву брюнетку. Ну складно було її не розгледіти. У стильному костюмчику червоного кольору, вона тут, наче троянда, посеред поля стояла. Такій красуні і позувати б не довелося спеціально для фото, у всіх ракурсах ідеальна вийде. Не те що деяким, типу мене.

Мій спокій змивається за мить.

Довгонога троянда налітає на Максима. Складає йому руки на шиї та лізе цілуватися.

Капець! Що діється, га?

Максим з нею розмовляє, вона очима плескає. Я ж нічого не чую, стільки пропускаю важливого.

Пригинаюся і виповзаю тихенько. Ближче до них ховаюся за іншою машиною та прислухаюся. Раптом це сестра, хоча звідки б. І сестри так жадібно не дивляться.

- Карино, не починай, - заспокійливо лунає від боса.

- Ти ж тоді не приїхав, тільки обіцяєш, - солоденько щебече брюнетка. - Котику, ну мені погано без тебе. Я ж сумую за своїм найкращим чоловіком у світі.

Для мене він нестерпний бос, а для неї, отже, найкращий чоловік.

Ось так завжди, справедливість повз мене пробігала.

Вже і по імені я здогадалася, що це завітала коханка. Іноді підслуховувала їхні розмови, а потім уявляла її. У жорстокій реальності Карина красивіша. Я чомусь хотіла її жабою побачити.

Що робити? Повернутися у машину і чекати, поки цілуватися почнуть? Зараз додому до нього на підборах поскаче, а я так і буду сидіти.

Як мені, Максим не дав самій розібратися з колишнім, налетів, гарчав. Допомагав він так, бачте. Значить, і я допоможу, адже мені зовсім не важко.

Виходжу з укриття і до парочки наближаюся.

- Любий, ми ж шампанське забули купити, - беру гада гулящого за руку і, «як ніби» тільки помічаю брюнетку. - Доброго дня. Ви до нас з меблевого салону?

- Що-о? - брюнетка встає на диби.

- Передайте своїм, що ми з нареченим в іншому місці купили велике ліжко. У ваших послугах вже не має потреби, - на її злісний оскал, відповідаю доброю посмішкою.

- Діано, я ж... - починає Максим.

Скоріше перебиваю:

- Знаю, знаю, ти думаєш постійно, як краще зробити для нас.

Стискаю міцніше його долоню, і показую цим - не піду. Не сподівайся, мій милий.

- Ну знаєте, ну, - брюнетка навіть відразу сказати не може, захлинається словами при вигляді мене. - Максиме, не очікувала від тебе! Спочатку її підібрав незрозуміло за що, А тепер ще й у себе поселив?!

- Каро, ти забуваєшся, - напружено морщачись, відповідає герой-коханець, і тягне мене від неї.

- Спробуйте ліжка в іншому місці пропонувати, раптом і вам пощастить, так як мені, - прощаюся я зі злісною брюнеткою.

Сподіваюся, моя порада їй стане в нагоді. Після нашого фіктивного терміну, нехай повертається, сяє тут.

- І поки ти не почав кричати, хочу нагадати... - головне, попередити напад. Перша беруся розбиратися. - Стаса ти взагалі викинув на вулицю з охоронцями. Я твою брюнетку і пальцем не чіпала.

- А хотіла? - Максим згинає брову, глузливо поглядаючи на мої спроби виправдатися.

- Пф-ф... Ні, звичайно!

Брешу. Після її слів, що мене підібрали і поселили, ніби я собака якась, ух, як врізати хотілося. Але я загартована піраньями в офісі.

- Послухай, Діано. Я і сам збирався сказати, щоб вона їхала. Вийшло непорозуміння, адже я нікого не запрошував.

- Хочеш сказати, навіщо ти влізла, Діана?

- Ні, хочу запитати: чому ми купили велике ліжко? - і більше не стримуючись, реготати починає.

Дуже вчасно входимо в апартаменти. Не буду нічого відповідати. Спалахую сірником і біжу у свою спальню. Тільки й знає, збочені натяки кидати, а потім наді мною сміятися.