Наречена для боса - Астра Вєєр

Максим

Після нового метушливого дня, я вриваюся у звичне життя закритого клубу. Брат вишукує собі дівчину на ніч, роздивляючись столики з заклично усміхненими красунями. Данило, наш недавній приятель і партнер, налягає на міцні напої. А я просто хочу відпочити.

Та кого я обманюю. Хочу хоч на вечір забути і не думати про неї, про зухвалу і непокірну Діану.

Піднімаємо тост за свободу, це Назар запропонував.

Але Данило, він не в курсі наших справ із заповітом, перериває його:

- Серед нас одному більше свобода не світить. Максе, ну як ти наважився в клітку потрапити?

Брат кидає в мій бік усміхнений погляд. А у мене відразу смикаються очі від таких поздоровлень.

- Всі ви там будете, - бурчу я, як ніби йдеться про неминучу пастку для чоловіків.

- Веселіше, брате. Таку наречену відхопив. Ми тобі навіть заздримо, - підколює Назар, та ще й регоче від мого щасливого вигляду.

- Та я жартував, - Данило заспокійливо плескає мене по плечу. - Авжеж, з Діаною тобі пощастило. Краще скажи, коли на вашому весіллі погуляємо?

Ну ось навіщо я в цей момент збирався випити?

Подавився, напевно, тільки від радості.

- Кхе-кхе, - відкашлююся замість запрошення. - Там... е-е-е... довгий процес. Діана хоче пишне весілля. Поки все замов, поки приготуйся, роки підуть.

- Найняти весільного організатора не пробували? Набагато швидше вийде, - підказує «добренький» брат.

Данило відвертається, і я цьому розумнику показую кулак. Отримає за свої поради. Сподіваюся, що недовго чекати залишилося.

Швидко перекладаю тему, я і так на голках. У клубі сиджу, а думки далеко. Шукають її.

Привіз після офісу Діану у свою квартиру, та там і залишив.

А раптом вона втекла на побачення? До колишнього хлопця, наприклад.

Далі киваю під час розмові, вдаючи, що слухаю дуже уважно, яку брат зібрався нову тачку купувати, і де Данило будуватиме особняк. Сам майже нічого не запам'ятав, швидко набираючи текст повідомлення для мого головного болю. Нареченої.

"Чим займаєшся, Діано?»

Пропускаю наступний тост, і приходить відповідь:

"Гуляю, п'ю і на місто дивлюся. Чим я ще можу займатися?”

Та вона... вона, взагалі там, чи що?!

"Попередити не могла, що підеш?”

Усередині себе гарчу і збираюся викликати таксі. Такий, як Назар, зараз її зніме в якомусь клубі. А мені шукай потім, фіктивним рогоносцем ставай.

"Як я могла попередити, якщо ти зник та нічого не сказав?”

Визнаю, так і було.

Навіть в голову не прийшло, що потрібно їй сказати. За звичкою грюкнув дверима та помчався на зустріч.

Вона могла ж не помітити. Так, могла. Але, значить, що? Шукала мене, перевіряла, бо тільки з вигляду байдужість включає.

"Де ти? Зараз я за тобою приїду".

Наїжджати перехотілося, краще б іншого.

"Можеш не поспішати. Мені і без тебе чудово гуляти по твоєму будинку, пити чай і розглядати місто через вікно. Босе, вам в чомусь ще треба відзвітувати?»

Ото зараза. Знову ж мене дражнить.

Я вже подумав собі, бог знає що.

В результаті все виявилося навпаки. П'ю і гуляю - я, а фіктивна наречена - сама слухняність, сидить вдома, чекає. На будь-якій відстані до нападів доводить.

Данило відволікається на телефон і виходить для розмови на вулицю. Ми з братом залишаємося одні.

- Назаре, ну що там у тебе?

- Минулий варіант з нареченою відпав, - брат відразу розуміє моє запитання. Для нас ця тема зараз актуальна.

- І? Що робити збираєшся?

- Гадаю, що можна актрису найняти. Чого взагалі з цього паритися?

- Ну так, відразу бери аніматора у білій сукні. Тоді напевно не буде підозріло.

- Час ще є, куди поспішати? І дід передумати може.

Еге. Мені б його надії.

Але я завжди любив перестрахуватися. Діяти на випередження.

А брат з тих, хто до останнього тягне, якщо бажання немає. В іншому випадку, він свого не упустить.

- І взагалі, ти не виглядаєш, як фіктивний наречений, - з усмішкою закінчує брат, перериваючись на прихід офіціанта.

- Це у якому сенсі не виглядаю? Для інших ні, але ми-то знаємо…

- Максе, я вже нічого такого не знаю. Ти себе бачив?

- Ну.

- На фіктивного не тягнеш. Ти запав на свою помічницю. Тепер я в цьому точно впевнений.

Ось тобі і маєш.

Коли б я встиг?

- Досить вигадувати! - обурююся на глузливі натяки. - Навіщо вона мені потрібна? Закінчиться контракт і до побачення.

- Візьмеш і відпустиш легко, після всього, що у вас було?

Якби ж то було...

Вголос не хочу перед братом ганьбитися.

- Назаре, ти перебільшуєш, - приймаю самий байдужий вигляд. - Для справи просто треба, а так нічого не змінюється.

- Авжеж, зовсім нічого. Тільки ти чомусь вже змінився, - сам собі киває на підтвердження.

- Гей-гей, тихіше ти, - залпом випиваю вміст свого келиха. І в мені тепер свербить питання: - Що саме тобі видно?

- А те, що носишся весь час зі своєю Діаною, до себе забрав. І я впевнений, що ви там не сумуєте, ну-у, ти розумієш, - з натяком підморгує.

- Ясна річ, не сумуємо. Вона, знаєш, ух, яка пантера у ліжку. Нещодавно зажадала велике ліжко замовити. Я ж знав, кого вибирав. Вчися, щеня! Ти взагалі нікого не знайшов.

Беру і обламую молодшого брата. Так-то йому.

Нехай знає, як треба знаходити фіктивних наречених. Хоча в моєму випадку, я знайшов голодняк постійний в ширінці. Ще нав'язливі думки про неї. Навіть у клубі згадую про Діану, звісно, частіше, ніж вона про мене.

Повертається Данило. При ньому ми мовчимо на тему заповіта діда. І далі вечір триває до пізньої ночі. Як я добирався додому - не запам'ятав, зловив себе тільки біля дверей у спальню. Не мою.