Наречена для боса - Астра Вєєр

Максим

На якийсь час у пентхаусі стає тихо. Закриваюся в кабінеті, роблю ряд телефонних дзвінків. І довго не можу на одному місці всидіти. Всі мої думки проникають туди, де я залишив нестерпну гостю.

Виходжу в коридор і прислухаюся.

Хм-м... здається, що нічого не змінилося. Ну і буде сидіти там, мені то що. Знайду чим зайнятися, та хоч відпочивати. Але все одно так і тягне до неї зазирнути, а чим в цей час займається Діана?

Навіщо мене понесло в самий кінець коридору до спальні фіктивної нареченої, краще не думати. І не намагаюся. Може, я повз збирався пройти.

Притуляю вухо до дверей.

Та що ж вона така скритна?!

Миші і ті пищать. Невже заснула?

- Кхм, кхм. Пробач, що відволікаю... - лунає за моєю спиною, і я від несподіванки вдаряюся чолом об виступ поруч з дверима.

- Діано?

Подумки підбираю щелепу. У коротких шортах і облягаючій футболці я її ще не бачив.

Охрініти.

І в своєму будинку ще я не смикався. Відводжу очі від горбків її грудей під тонкою футболкою. Плечі по-хазяйськи розпрямляю. Нічим їй мене здивувати. Але так і манить, ковзнути по ній голодним поглядом.

- Так, я Діана, - навіщось уточнює. Адже знущається! - Можна мені зробити собі бутерброд? Я все-таки не вдома, хотіла запитати дозвіл…

І фіалковими оченятами блим-блим.

- Роби, що хочеш. Ти моя гостя. І взагалі не відволікай, я зайнятий постійно.

Дратуюся на себе, і на неї зриваюся. Швидким кроком віддаляюся у свій кабінет. Та просто збігаю від дівчини, яка впала на голову.

Через час чую тупіт за дверима. Кроки сповільнюються. Невже і вона за мною підглядати прийшла?

Тільки корчить з себе недоторку, а сама-то, сама. Підскакую з крісла до дверей і швидко відчиняю.

- Це що? - дивлюся на тарілку.

- Подумала, раптом і ти захочеш поїсти.

На тарілці лежить бутерброд з беконом і сиром.

Ясно, за звичкою моєї помічниці піклується.

- Тобі необов'язково для мене тут готувати. Ми не в офісі, можеш, навіть каву не робити.

Все ж беру тарілку з її рук.

- Зате я тепер знаю, що ти скрізь буркотливий. Не тільки в офісі, але і вдома такий, - нагороджує мене компліментом з посмішкою.

Чи треба уточнювати, що моє буркотіння спрацьовує на неї найбільше?

І я все ще стою з тарілкою, дивлячись на Діану, поки вона не ховається у своїй спальні. Та вже, не помітити присутність білявки гострої на язичок, у мене навряд чи вийде. Вона все щільніше заповнює мій мозок, і з кожним днем умову витримувати все важче і важче.

З ранку мене будить дзвінок від Назара. Брат повідомляє про термінове відрядження, просить зустрітися замість нього з інвестором. Якусь формальність підписати, бо той з'явиться у офісі вдень.

Без проблем погоджуюся. Перевіряю час, пора поспішити. Побіжно приймаю душ, одягаюся і вилітаю зі спальні. Каву б тільки випити встигнути. Мені ж ще заїхати треба за…

Стоп.

За поворотом до їдальні чую голоси. Один з них належить тій, за ким вже не треба заїжджати. Діана тепер тут. Я влип. Мені це не наснилося.

Другий голос, більш балакучий, належить Зінаїді. Моїй помічниці по господарству, повненькій жінці п'ятдесяти років. Від неї пахне завжди пиріжками і віє домашнім теплом.

Зінаїда при мені говорить зазвичай по справі, що приготувати на вечерю, ну іноді може про погоду або як сходила у супермаркет базікати.

У розмові з Діаною чую, як її вже понесло про своїх невісток тріпатися. Зблизилися з першої зустрічі. Швидко ж вони.

- Доброго ранку, Максиме! - привітно зустрічає мене жінка.

Щось подібне бурмоче, червоніючи Діана.

- Я бачу ви вже познайомилися з моєю е-е-е…

Хочу назвати гостею.

- З нареченою, я зрозуміла. Яка ж вона у вас красуня і розумниця, - підхоплює Зінаїда з добродушною посмішкою.

- Так і є. Найкращу вибирав.

А що ще я міг сказати?

От як вона примудряється на мене шипи випускати, а з іншими прикидатися милою? Моя мама всі вуха протуркала, що їй мій вибір сподобався. Дід мовчить, але в його випадку, теж схвалює. Коли що не так, говорить прямим текстом, здебільше нецензурним. Брат знає про фіктивність, але і той останнім часом підколює, що дехто на свою помічницю запав.

- Нам вже час? — наречена ніяковіє, встаючи зі столу.

Вже готова повністю. Одягла одне з суконь для офісу, яке ми разом вибирали. У житті б не згадав на інший. Але я пам'ятаю, як вона в ньому крутилася, а я сидів і роздивлявся, уявляючи, як буду з неї цю сукню знімати.

- Куди поспішати? А млинці? Мені Діаночка допомагала готувати.

Зінаїда ставить на стіл блюдо зі стопкою ароматних круглих млинчиків.

Вона знає, що я не снідаю вранці. Кава і все. Без цукру. На два ковтки.

І ось з приїздом Діани навіть це у нас змінюється.

- Так, нам треба йти, - як є кажу. - А ти хочеш спробувати? - киваю Діані на ароматну стопку.

— Хочу. Особливо з малиновим джемом, - і дівчина облизується, змушуючи сіпатися моє праве око.

- Ну давайте вже і мені тоді, - здаюся я, падаючи на стілець біля Діани.

Ото вже ці жінки. Всі традиції холостяка здатні поламати.