Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

Льє знов повернувся пізно.

– Це ще що таке? Богиня, Флоро! Як він тут опинився?! Чому ти мені не написала?! – гаркнув він, коли побачив дракона.

– Подумала, що навряд чи його будуть тут шукати, до того ж Голда сказала, що він зламав відстежуючий браслет. Вона заходила до мене.

Бальмон впав у крісло.

– Флоро, наступного разу, якщо щось подібне станеться – одразу мені скажи. Якби сюди прийшли пошуковики, тебе б посадили без суду й слідства, а можливо, і мене, ти розумієш? – він втомлено видихнув.

– Ти щось знайшов?

Він покачав головою й стиснув губи.

– Нічого, ніякої інформації, я навіть у закритому секторі був, все марно.

Доведеться чекати, поки він нападе ще раз, та цього разу, я буду готовий.

– А можливо, і ні. Є ще один варіант.

Я розказала ельфу легенду.

Коли закінчила, він засміявся.

– Квіточко, ну ти наче доросла дівчина, я б навіть сказав молода жінка, а віриш у всіляку маячню. Водоспад часу, дракони. Богиня! Тільки Хинки могли таке вигадати!

– Алеж, ти не можеш заперечувати їхню вічну молодість і регенерацію!

– То й що? В нас тут магічний світ, всі чимось володіють, і для цього не обов'язково копирсатися у водоспадах.

Я помовчала.

– Так, однак, храм первісної сили існував, саме для того, щоб його знайти той хто викрав мене, викрав і мою подругу.

– Це зовсім інше.

– Чому?

– Джерела сили завжди існували – це константа.

– Тоді, чому не може існувати водоспад часу?

Його очі спалахнули.

– Що ти хочеш, Флоро, щоб я повірив у казочки підстаркуватої Хинки?! Чому тоді ніхто не повернув цих клятих драконів раніше?

– А у тебе є інші варіанти?! – зірвалася я на крик – чи ти хочеш вмерти?! Яка різниця наскільки нереально все це звучить, треба спробувати!

Ельф невесело посміхнуся.

– Добре, але тільки, щоб довести тобі, що все це маячня. Повір, ти сама захочеш забратися звідти якнайшвидше.

– Ти знаєш, де острів?

– Звичайно, всі знають. Це ніякий не секрет.

– Бальмон, – гукнула я – ходи сюди!

– Флоро, з тобою все гаразд? Я тут, – ущипливо сказав Льє.

– А я і не тебе кличу, а дракона.

– Тільки не кажи, що ти назвала його Бальмоном.

– Саме так, – посміхнулася я.

– То піти зі мною кудись ти відмовлялася, а цього об'їдайла ти назвала моїм прізвищем?

Я знизила плечима.

– Він сам його вибрав, в мене просто з язика злетіло.

– Аякже.

Дракон, перемазаний шоколадом, увійшов до кімнати й уважно роздивляючись справжнього Бальмона став біля мене.

– Уррррр, уррр, – потерся мордою об мою руку.

– Та ти просто приборкувачка! Ну і зуби в нього!

– Ми готові, Льє.

Він клацнув пальцями й відчуття опори під ногами зникло. Ми падали.

Приземлення було неприємним, я впала на коліна, а Бальмон на спину. Дракону ж пощастило більше – він завис над землею, махаючи крилами.

– Чого так різко? – буркнула я

– Острів надто далеко, неможливо скерувати приземлення.

– То, хоч попередив би!

Він піднявся на ноги та подав мені руку.

– Я взагалі не бачу сенсу тут бути.

Я роззирнулася, ніколи нічого подібного не бачила.

Острів був наче поділений на дві частини, з одного боку яскраво палило сонце, і жодної хмаринки, а з іншого, у небі висіли місяць і зорі.

Половина землі, що лежала під сонцем, була схожа на випалену пустелю, де-не-де стирчали поодинокі чорні дерева з величезними шипами на гілках.

Довга, товста жовтогаряча змія ліниво кліпаючи сонними очима, проповзла зовсім близько від нас.

Та ж половина, що знаходилась під тьмяним світлом місяця та зірок, була вкрита зеленими, непролазними ліанами, з велетенськими квітками з яких хижо стирчали гострі зуби. Здавалося, вони відчували нашу присутність.

– Що це за місце?! – скрикнула я

– Ласкаво просимо до раю – насмішкувато проговорив ельф – батьківщина Хинок, острів Керьель. Найнебезпечніше місце в усіх королівствах, тут все хоче тебе вбити. Тож, якщо ти вже надивилася, пропоную повернутися назад.

Я заперечно хитнула головою.

– Ні, ми повинні хоча б спробувати. Можливо, дракон нас приведе кудись. Хинка не сказала, що острів виглядає так, – розгублено сказала я.

– Може, вона взагалі нас в пастку заманила, таке не спадало тобі на думку? Може, вона і підставила тебе?

– Ні, не кажи так Льє! Вона не така, я відчуваю!

– О, просто чудово, жіноча інтуїція!

– Перестань!

Поки ми сперечались, дракон стрімко злетів у височінь, й видав тонкий пронизливий крик. Спікірувавши, він пролетів так низько, що злегка задів мою руку.

– Урррр, уррр, – завис попереду, наче запрошував нас слідувати за ним.

– Ходімо, Льє!

Дракон-Бальмон летів набагато швидше, ніж ми могли за ним бігти.

Долетівши до особливо густої зарості ліан, він раптово зник.

Просто розчинився у повітрі.

– І де він? – роздратовано спитав ельф.

– Я… я не знаю…можливо, нам теж треба туди?

– Що ж, ходімо.

Про всяк випадок, Бальмон огорнув нас захисними коконами.

Як тільки ми ступили туди, де щез дракон, з усіх боків почулося шипіння і клацання зубів.

Я сіпнулася й змахнула рукою, із подивом відчувши, що вона кудись провалилась і я перестала її бачити. Витягнула руку назад і вона знов з'явилась.

– Ти це бачив?

Замість відповіді, взявши мене за руку, ельф зробив крок уперед.

Відчуття було таким, немов ми проходимо крізь воду. Всі звуки зникли, настала абсолютна тиша й темрява.

Та зробивши кілька кроків, ми опинилися серед шуму й галасу.

Скрізь ходили люди, вдягнуті у яскраво-сині балахони.

Жінок-Хинок я впізнала одразу, в них була така сама чорна шкіра, руде волосся й червоні очі, з вертикальними зіницями. Їхні наряди теж були насичено-синіми, з високими розрізами, що відкривали ноги.