Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

Шкіра ж чоловіків здавалася трохи світлішою, та вразили мене абсолютно сині очі, без зіниць, і таке саме синє волосся.

Якісь секунди ми стояли непомічені, та ось один чоловік зупинився і втупив в нас свої неймовірні очі.

– Карррррьен лоооотр! – голосно закричав він, і його голос підсилений магією рознісся на всі сторони.

– Це не добре, – прошепотів ельф.

Тільки зараз я зрозуміла, що ми стоїмо у центрі високої білої печери. Проте, правильні форми, високі арки й узори на стінах не могли бути створені природою.

Навколо нас вже зібрався цілий натовп.

– Щто табі тут патрєбно син луннага народа? Паневалювач! – з сильним акцентом запитав той самий чоловік.

Він був набагато вищий за всіх інших. На голові у нього миготів червоний камінь, складалося враження, що він вплавлений просто в шкіру.

– Мені потрібен водоспад часу, – просто відповів Бальмон.

І мені захотілося його придушити.

Чоловік повернувся до натовпу і швидко щось сказав, викликавши у присутніх сміх.

– Єльф, щто ферить у казки! Щто і драхон в теба є?

Бальмон кивнув.

Чоловік знов повернувся до натовпу. Цього разу деякі з Хинок просто реготали.

Мені стало ніяково. І навіщо ми тільки сюди прийшли?

А що, як дракон полетів назавжди?

Його ніде не було видно.

– І звидки ш ти дізнафся про водошпад часу?

– Це я дізналася, від Хинки, – відповіла.

Чоловік мовчав, уважно мене роздивляючись, а потім його губи розтягнулися у хижому вищирі.

– Щто ж хадім. Тілька адна умава, якщто ти брешаш – женщіна залішітся зі мнаю.

– Згодна! – викрикнула я, перш ніж Бальмон встиг щось відповісти.

Він глянув на мене так, ніби хотів вбити.

Хинок широко посміхнувся і жестом запропонував нам йти за ним.

Ми йшли крізь мармурові зали, та судячи із затхлого повітря, знаходились вони глибоко під землею.

Хинки оточили нас з усіх боків.

Не знаю, багато часу минуло чи ні, нарешті ми вийшли до широкого проходу.

– Прошуу, – Хинок насмішкувато вказав рукою на темряву, що клубочилася зовні.

– Стій тут, – сказав Бальмон

– Ні, Льє, це мій дракон, він тебе не знає! – і не слухаючи заперечень зробила крок уперед.

Здавалося ми пірнули вглиб самої пітьми, та коли очі звикли, я побачила високу чорну скелю, земля біля неї була випалена і потріскана, в небі час від часу спалахували червоні блискавки.

– І що тепер? – спитав ельф – які ще божевільні ідеї в тебе є? Просто, щоб ти знала, якщо я помру визволяючи тебе звідси, моя кров на твоїх руках, – сказав він насмішкувато.

Не знаючи, що робити, я покликала дракона.

Проте, мій голос відносило вітром.

Тоді я закрила очі та спробувала покликати його подумки.

– Бальмоне, прошу, лети сюди, якщо ти й справді лазурний дракон, прошу, допоможи мені!

Відкрила очі – нічого не змінилося.

– Як я і думаф, ваш час вийшов, – почувся голос високого Хинка – ти єльф, можеш забератся звідси, а жинку залишиш!

Більмон різко розвернувся й зробив пас рукою.

– Не вийде, – засміявся чоловік – звідши не перенестись!

Від ельфа хвилями розходилась сила, очі запалали білим вогнем, на якусь мить мені здалося, що я чую зміїне шипіння.

Тільки от, звідки йому тут узятись?

Аж раптом, над нами пролунав пронизливий драконячий крик. Спершу один, потім другий, а потім все більше і більше.

Я подивилася на чорне небо і не повірила своїм очам – просто над нами летів Більмон, а поряд з ним, величезний лазурний дракон, їхня луска сяяла в темряві.

– Льє, ти це бачиш?! Ти бачиш?! – закричала я.

– Бачу, – напружено відповів він.

Великий Дракон підлетів до скелі й вдарив в неї своїми могутніми лапами.

Він все бив і бив. Від скелі відлітали куски.

У якийсь момент, велетенський камінь відколовся і з того місця бризнула вода.

Вона переливалася всіма відтінками райдуги.

Поступово, потік ставав все більшим та ширшим.

Ельф схопив мене за руку й відтягнув подалі.

На наших очах, чорна скеля перетворилася на бурхливий водоспад.

Всюди, куди попадала вода, зникала темрява. Перестали спалахувати блискавки і два яскравих сонця засвітили на небі.

Навколо розросталися трави й квіти.

Великий Дракон разом з Бальмоном спустився вниз і всівся на валуні.

Мій зовсім не Йорі підбіг до мене й радісно затуркотів.

– Ти нє збрахав! – почули ми голос Хинка – Та цє нє віправить таго, щта зрабілі тваї прєдкі! Забірайтєсь гєть! – зло прокричав він.

Натовп навколо нас загудів.

– Ні! Дай їм зробити те, за чим вони прийшли, – пролунав голос.

Уперед вийшла жінка. Руде волосся коротко підстрижене, шкіру прикрашали білі татуювання у вигляді квітів.

Хинок щось різко їй відповів.

Та вона лише покачала головою і показавши на мене сказала:

– Нерайя лаас! Дай їм зробити, те, за чим прийшли, вони не заподіють нам зла, правда ж? – вона глянула мені в очі й на мить я ніби торкнулася живого вогню. Мене огорнув спокій.

Я кивнула.

– Щта ж, у вас є адне бажаньє, прашу.

Чоловік махнув у бік водоспаду.

Я розвернулася і глянула на дракона.

– Прощавай, Бальмон! – крикнула я.

Бальмон-дракон сумно глянув на мене, втім, залишився стояти на місці.

– Уявіть тот момент, де хочете опинитися, – прокричала нам жінка.

Вода у водоспаді виявилася теплою.

– Ти готова? – спитав Льє.

– Так.

Якийсь час нічого не відбувалося. Я почала сумніватися у магічній силі водоспаду. Нарешті, світ закрутився навколо і от – ми вже стояли на зеленій галявині біля замку.

Ось з'явився хлопчик, поряд вийшов з порталу темноволосий маг.

Очі Бальмона засвітилися й одночасно з цим, у мене заломило у скронях і я побачила якийсь дім. Маленька чиста кімната. Вулиця з акуратними білими домівками. Стіл із розкладеними на ньому книжками, якісь сяючі сфери.