Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

Голова заболіла дужче і я знов побачила зелену галявину, на якій вже з'явились ми.

Мене різко потягнуло назад і наступної миті ми стояли у спальні Бальмона.

Він розгублено глянув на мене.

– Ти знову це зробила, Флоро!

– Що саме?

– Ти бачила майже те саме, що і я. Хотів би я знати чому! Зараз це не важливо. Я знаю де він!

Ельф підійшов до стіни й махнувши рукою, відкрив якусь нішу.

Дістав звідти зілля й випив.

– Залишайся тут, з кімнати не виходь. Якщо я не повернусь через дві години, підеш до відділку і скажеш дізнавачу Уільямсу, що я зник. Вони мене швидко знайдуть, навіть мертвого. Та я планую повернутись на своїх двох. Це просто про всяк випадок.

– Ти зрозуміла, квіточко? – він легко стиснув мої плечі й впився в губи.

Поцілунок був солодким й гірким одночасно. Він цілував мене так, ніби ніколи більше не побачить.

– Ні, Льє, я піду з тобою! – сказала я, коли він відсторонився.

– Ні, не підеш.

– Льє, прошу!

Він заперечно хитнув головою, клацнув пальцями та зник.