Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

Чудовисько розвернулося і кинулося прямо на нас, я мало не заверещала, та вочевидь, навколо сцени був захисний бар'єр і воно із розлюченим риком відлетіло назад.

С кожним новим ударом монстр ставав все більш агресивним, аж ось, у центрі сцени з'явився чоловік.  Чудовисько помітило його і стрілою понеслося донизу.

– Фейнес непереможний! – пролунав голос ведучого.

Глядачі просто збожеволіли.

Ельф тим часом легко відклонився від атаки, в його руках з'явився довгий енергетичний батіг. Він вдарив ним по підлозі й чудовисько зашипіло. Трохи відлетівши, воно спробувало атакувати хвостом, одначе, маг злетів у повітря й одним точним ударом відтяв монстру хвіст.

Бризнула чорна кров і жахливе створіння, показавши довгі зуби, знов кинулося вперед.

Тепер ельф використав магічні мечі, одночасно накинувши ловецьку сітку на тіло монстра. Останній, все ж таки, зумів вирватись і, як мені здавалося майже вбити мага гострими шипами, утім, той вже був напоготові й довгим списом вдарив просто в серце.

Ще кілька разів монстр сіпнувся і затих.

Зал вибухнув оплесками, свистом й криками.

Я й сама не помітила, що вчепилася руками у поруччя балкону.

З одного боку, видовище видалося мені жорстоким, та з іншого мене захопило надзвичайне вміння мага битися з таким небезпечним і смертоносним противником.

– Сподобалось? – спитав Льє.

– Навіть не знаю, скоріше так, це все?

Він похитав головою.

Було ще дві битви, після яких, ведучий знов з'явився на палаючій сцені.

– А тепер, наша улюблена частина! Хто з вас, ельфи, готовий прийняти виклик? Хто хоче поставити на карту своє життя, стати героєм або ж вмерти? На кого сьогодні покаже перст долі?!

По залу пройшов збуджений шепіт.

Напівхинок махнув рукою. У повітрі з'явився меч з червоним лезом й вогняним руків'ям.

– Кого ти обираєш, меч сили?

Він магією підкинув меч угору і той завис на декілька секунд, а потім почав рухатись залишаючи криваві букви висіти у повітрі.

– Льє де Бальмон – прочитала я тремтячим шепотом і глянула на ельфа. Мої очі розширилися від страху.

Жоден мускул не сіпнувся на його лиці.

– Льєєє де Бааальмон, ти тут?

Перш ніж я встигла щось сказати, ельф піднявся на ноги. Наш балкон засвітився.

– Привітаємо цього сміливця! – закричав ведучий.

Льє зняв піджак і віддавши його мені, прошепотів на вухо:

– Я повернусь, квіточко. Не бійся.

Він клацнув пальцями й опинився на сцені.

Не бійся?! Не бійся?! В мене мало серце не зупинилося.

Що він робить?! Ненормальний!

– Що ж пані та панове привітаємо нашого сміливця! – зал вибухнув оплесками – Як і завжди, останній монстр найнебезпечніший! Алеж, в тому і весь сенс! Нехай почнеться двобій!

Ведучий зник. Я не одразу зрозуміла звідки доноситься рик чудовиська, а потім підняла очі нагору і побачила, що в стелі відкрився великий круглий отвір і з нього на п’єдесталі, закований у товсті ланцюги, повільно спускався Дракнар.

Духи!

Його не дарма так назвали, зовні він був схожим на дракона – чорний, із трьома головами, крилами, шістьма лапами, весь у шипах та зі скорпіоновим хвостом. На скільки я знала, його отрута смертельна для мага.

Цей нестерпний ельф, певно, зовсім з глузду з'їхав!

Я підхопилася на ноги. Просто не могла сидіти.

Дракнарів поміж монстрів вирізняла наявність хоч якихось мізків, вони любили грати із жертвою.

Десь посередині ланцюги зникли. Дракнар легко й граціозно пірнув униз.

Приземлившись на лапи, він не поспішав нападати, а радше принюхувався до Льє.

Ельф стояв абсолютно розслаблено, наче нічого незвичайного не відбувалося.

Та от, чудовисько знов злетіло і стрілою понеслося вниз, направляючи свій отруйний хвіст просто в груди Бальмону.

Я закричала, та мій крик потонув у реві натовпу, коли одним рухом Льє перемістився на інший бік сцени й у руках в нього з'явилася величезна сокира, якою він розрубив смертоносне жало. Отрута змішана з чорною кров'ю бризнула на всі боки.

Дракнар завив від болю й почав атакувати трьома головами одночасно, з такою швидкістю, що я майже не помічала рухів.

Раптово, Льє наче розділився, з'явилося ще чотири таких самих фігури, які відбивали атаку чудовиська. Фантоми! В мене відкрився рот від подиву, як він це зробив?

Монстр розгублено завив.

Магічні сокири, яких тепер було цілих п'ять наносили йому глибокі рани. Він намагався схопити ельфа лапами, та вони, наче проходили крізь повітря.

Дракнар лютував, проте сповільнювався, йому ставало дедалі важче підтримувати темп.

Фантоми зникли.

Обидва, і Льє, і чудовисько застигли тяжко дихаючи. З блискавичною швидкістю, чудовисько розмахнулася крилом, одночасно намагаючись встромити гострі пазурі у груди Льє, саме в цей момент, в руках мага з'явився енергетичний цвайгендер і він встромив його у груди монстра.

Ельфи навкруги мене шаленіли.

Та, в останній момент, Дракнар все ж таки встиг задіти плече Бальмона, і лише потім, захрипів і впав на спину здригаючись у передсмертній агонії.

Ельф похитнувся, але встояв на ногах.

Поряд знову з'явився ведучий, а я без сил впала на стілець, насилу відірвавши задубілі пальці від бильця.

Духи! Я мало сама не вмерла від страху за нього.

Ведучий щось говорив, утім, я не могла сконцентруватись, навколо стояв страшний шум, Льє посміхався, і мені закортіло придушити його самій.

– Спускайся донизу, чекай на мене у фойє, – долетів до мене голос Бальмона.

Заставивши себе встати, я визирнула до холу, та побачивши натовп вирішила трохи почекати.

Нарешті вийшла і вже майже дійшла униз, коли хтось схопив мене за руку.

– Флоро, – яка приємна зустріч! – ти просто красуня! Хоча, ти мені й в брудній сукні подобалася.

Переді мною стояв інспектор Корил. Його білі очі збуджено блищали.