Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

- Привіт. Каву будеш? - Анжела все ще тримала на своїх колінах тацю. - З круасанами.

- Що ти тут роб… - Петро провів поглядом по ній і помітив її так званий нічим не прикритий вигляд. Потім підняв ковдру і глянув на себе. Вони двох явно щось наробили. Щось вчудили! - Ми… - ніяк не виходило згадати минулу ніч. Все, що він пам'ятав, так це те, що його кинула наречена.

- Так. Ми… Займалися коханням, - дівчина поклала свою руку зверху на його, але Петро забрав її подалі, даючи зрозуміти, щоб не торкалася.

- Це якась помилка, - важко вдихнув піднявши голову дивлячись на стелю. - Помилка.

- Ти обізвав мене помилкою? Як ти можеш після всього цього?

- Я ж не силував тебе… здається. Я вірю, що Саша повернеться до мене і тоді… 

- Саша! Саша! Саша! Вічно ця Саша! Я тут! Поруч! Не Саша, а я! Ну, чому я помилка? Нам же ж було добре разом, - Анжела вдивлялася в його карі очі і намагалася відшукати там трішечки любові… до себе. Вона вірила, що подобається Петру.

- Я нифіга не пам'ятаю… Голова розколюється. Боже. Мене ж Саша кинула, - його погляд згас.

- Навіщо вона тобі? Я ж кохаю тебе. Чуєш? Я ніколи тебе не покину. Навіщо ти зараз згадуєш цю зрадницю? Ми можемо бути разом.

- Ні. Я не хочу.

- Не хочеш? 

- Ні.

***

Метист тільки но завершив розмовляти по телефону з мамою. Жінка весь час торочила йому про якийсь сюрприз який вона готує на його День народження. Але Метисту зараз було не до сюрпризів, тому що вже один так званий сюрприз від життя він отримав… У весільній сукні. І що з цим сюрпризом робити далі гадки не мав.

Він вийшов на вулицю ніби по дрова, а сам заховався під дахом, під яким лежали дрова, щоб його Саша не помітила. Їй не потрібно знати, що в нього є телефон. Може ця дівчина трохи капризувала але хлопець закохався в неї і хотів якомога більше часу провести поруч. От тільки як їй зізнатися в тому, що він брехун? Як повідомити, що його звати Олег? Яка в неї буде реакція? Сам Господь знає!

Відчинивши двері хатини, Метист не встиг переступити поріг, як в його скроню торкнувся пістолет. 

Невже хтось із його дружків приперся, поки він ховався з мобільним?

Довго не думаючи хлопець вихватив пістолет з рук того, хто його тримав і хотів вирубити от тільки почув жіноче ойкання. Це Саша крикнула чи то від болю, чи то від несподіванки.  

- Боляче! Ледь руку не зламав!

- Що це в Біса таке було?! - гаркнув бандит все ще стоючи на порозі. - Це тобі не іграшка! - махнув пістолетом.

- Може я хотіла вбити тебе і втекти додому.

- Справді? О! Цікаво, - хлопець дістав з кишені куртки магазин з набоями і махнув ним в неї перед носом. - Як ти збиралася стріляти без цього?

- Навіщо ти це зробив? Навіщо вийняв його?! А якби сюди дійсно хтось зайшов, а пістолет не заряджений? - Саша так розмовляла ніби була на всі сто відсотків впевнена, що зможе вбити людину. От тільки Метист в цьому ой як сумнівався. Тільки не вона. Ця точно не зможе. Вона мабуть не стріляла ніразу.

- Ніколи не погрожуй зброєю, вона не для залякування, а для вбивства. - Поклав магазин назад в кишеню. - Користуватися пістолетом потрібно тільки тоді, коли це вкрай потрібно. І тоді, коли ти впевнена, що зможеш вистілити, зможеш вбити. Уяснила? - Пройшовши далі, ближче до дівчини, Метист взяв її руку, перевернув долонею і поклав туди пістолет. - Стріляти вмієш?

- Ні.

- Я так і думав. Добре… Для початку потрібно перевірити чи розряджений пістолет чи заряджений. Витягнути магазин, пересмикнути от тут, - зробив кілька рухів, щоб пересмикнути затвор. Тут може бути ще один патрон… в патроннику. 

Олександра не так слухала, як роздивлялася його красиві руки, довгі пальці. Цікаво, а які вони ніжні можуть бути? Відразу перед очима промеготіли картинки, того, як Метист покриває поцілунками тіло якоїсь жінки (своєї коханки), гладить її, торкається ніжно оцими ж руками. Аж комок до горла підкорив.

Хлопець торкнувся її талії.

 - Можна? - запитував. Саша мовчки кивала, що можна. Її погляд ніби кричав: " Роби зі мною що хочеш."

Він повернув її до себе спиною, сам став позаду. Дуже близько. Його торс і живіт впіралися в її спину. 

 - Намагайся стріляти з пістолета, тримаючи його обома руками. - Взяв дві її руки і показав, що потрібно робити. Саша пропускала все мимо вух, єдине про що вона могла на той момент думати, так це те, що він стоїть так близько і дихає їй в шию.

- Обхопи руків’я трьома пальцями, а вказівний поклади на бік рамки пістолета. Великий палець повинен обхопити рамку з іншого боку. Тримати пістолет потрібно міцно. Зрозуміла? - теплий подих який йшов від його губ збивав з думки. Але Саша кивала, що все зрозуміла. - Великий палець повинен знаходиться отут і виступати вперед. А цими пальцями обхопи пістолет зі сторони спускової скоби і знизу руків’я.

Олександра вже й пожалкувала, що дістала того пістолета з-під подушки, коли ховалася на ліжку від миші. Тепер доводиться стримувати себе щоб не наробити дурниць і не зганьбитися. Краще відійти подалі.

Метист намагався притиснутися до дівчини але вона більше не підпустила. Вибралася із хватки. Не відводила погляду з цього красеня. Саша намагалася зрозуміти, а чи вбивав він колись? 

 - Ти вбивав? Так добре знаєшся на зброї.

- Якщо скажу, що не вбивав, все одно не повіриш. - Дістав магазин і зазунув в пістолет. Поклав назад під подушку. Сам присів поруч на ліжку.

- Чому ж, може й повірю. - Вона присіла з іншого боку.

- Не вбивав.

- Вірю.

- Віриш?! Це щось нове. Так сліпо віриш незнайомому бандюку?

- Я звикла довіряти людям.

- Дарма. Люди ще ті тварюки які багато на що здатні лихого.

- Але не ти, - її тихий голос відповів йому. Як не крути, а за цим виглядом серйозного, злого типа ховався добрий, ніжний хлопець, який явно заплутався в житті. Та й Саша розуміла, що сама заплуталася - то вона Олега кохає, то про Метиста мріє. І як випутатися з цих ілюзійних мрій не знала.