Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

Метист мовчав. Він завжди так робив, мабуть не любив розмовляти або ж обдумував подальший хід дій, так вважала Олександра. А насправді хлопець шукав слушного моменту зізнатися їй. До цієї хвилини він думав, що не збоязких, а коли потрібно було зізнатися то очканув. Як їй сказати, що він Мицкевич Олег? Чи повірить? Може паспорт попросить для доказу? Вона може й не таке.

Чорт!

- Пам'ятаєш ти говорила, що любиш Олега? - глянув через плече так, як Саша сиділа за його спиною.

- Чому ти запитуєш? Не віриш, що я вмію кохати чи не знайшов іншої теми для розмови? Вирішив мене добити цим?

- Ні, просто… - Хлопець ніяк не міг наважитися розповісти правду. А потрібно було ще вчора. - Якби ви зустрілися, що б ти йому сказала? - вирішив заходити здалеку. Оттак зізнаватися прямо в лоб було стрьомно. Спочатку потрібно розговорити її, вивідати все що тільки можна про її почуття до нього.

- Якби ми зустрілися, то я б плюнула йому в обличчя! - злісно крикнула дівчина і зіскочила з ліжка. Вона була неначе на голках.

- Що?! - бандит і сам встав дивлячись на неї ошелешено. - Що?!

- Те що чув! Плюнула б і запитала, чому він покохав Вікторію? За що?! Ця зміюка не заслуговує на кохання! Я зла на нього! Дуже зла! Я стільки років його кохала, а він ніразу навіть не з'явився біля нашого маєтку. Хоч би попідглядав під парканом. Я кожного дня ходила там і чекала, що він з'явиться, а він неначе безвісти пропав!

- Зла?! - повторював її слова Метист так і не наважуючись зізнатися. Він думав, що Саша кинулася б в його обійми, а вона збиралася плювати. Чорт!

- Ненавиджу!

- Ти ж говорила, що кохаєш.

- І те, і те! Боже! - підняла руки вгору. - Я ненавиджу це дурне, несправедливе життя! - Подивилася на бандита опустивши руки. - Чому він вибрав мою сестру? За її красу? - Саша важко вдихнула. - Ох! 

- А чому ти покохала його? - раптом запитав її Метист. Дівчина задумалася. Вона не знала відповідь на це питання, тому, що його їй ніхто ніколи не задавав. Самій цікаво чому?

- Я закохалася в його очі. 

- Очі?! Може в нього характер ще той! Може він вбивця який сидить у в'язниці вже сім років тому і не з'являється у вас? А може вже помер давно? Ти ще та дурепа! Не можна кохати людей лише за їхні очі!

- Тебе забула запитати! - підійшла ближче і вдарила Метиста кулаком в плече. - Ти не маєш права мене повчати!

- Не дуже й потрібно! От тільки запам'ятай, вірити і кохати когось так бездумно це по-дурному. 

- Це мені каже той, хто в житті не кохав!

- Може й кохав. 

- Невже?! - Саша заспокоїлась. Її неначе до тями привили вдарили струмом. Чому підняла цей галас і істерику, сама не знала але вона чітко зрозуміла, що бандит тільки що зізнався, що кохав колись. Цікаво, а якою була його кохана? 

Звісно ж кохав! Всі ми люди! Всі ми можемо закохатися, це роблять навіть бандюки вбивці. Але здається це кохання не пішло йому на користь.

- І ти про це не розповіси? - дівчина знала, що Метист не ляпає язиком нічого лишнього. І історією про своє кохання теж не поділиться. Але по ньому було видно, що це для хлопця болюча тема. Така ж сама болюча, як для Саши Олег.

- Раджу тобі розлюбити свого Олега… і не мучитися. - Розвернувся до дверей маючи намір вийти. 

- Мені твої безглузді поради не потрібні.

- Зброю не чіпати, - навіть не обернувся. Може не хотів щоб Саша бачила його вираз обличчя? Засмучений, розчарований.

- Не можна все життя бути самотнім відлюдником. Кожен має право бути щасливим і коханим! - кричала йому в спину. А потім почала сумніватися в тому що крикнула, адже вона не краща цього бандита - теж самотня відлюдниця, яка не підпускала до себе нікого бо чекала Олега.

В Метиста відпало бажання говорити правду. Може і дійсно хай ця дівка забуде про нього? Тільки як змусити себе забути про неї?

Він прийняв рішення мовчати і це рішення завдавало йому біль… не тілесний - душевний. Ніякий нормальний, адекватний чоловік, не відмовиться так просто від такої дівчини. Але йому потрібно було це зробити. Вони все одно не зможуть бути разом, в Метиста не вистачить грошей викупити цей скарб в її батька. 

Потрібно за будь-яку ціну відвезти Олександру додому і забути про її існування. Припинити цей біль. Не виключено, що такі дії відкриють нову рану з новим болем. І все ж потрібно спробувати.

Олександра теж похнюпилась. Настрій був зіпсовано остаточно. Хотілося щось зламати зі злості чи розбити. Та що тут бити? Пусто! Хіба що банку з водою, що на столі стояла. А ще там лежало сало. 

А що, якщо зі злості сала наїстися? 

Дівчина проковтнула слину і подивилась на стіл. 

Скоро в голові паморочитиметься від голоду. Доведеться їсти, бо якщо потрібно буде знову тікати, то вона далеко не забіжить - до першого дерева.