Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина
- Звісно ж друг… Збирайтеся, поки до вас Бос не добрався. Він злий як Демон. Якщо ти, чи ця дівка попадетеся йому в руки… Краще їдьмо зі мною. - Маз так щиро говорив, що не повірити йому було важко. Невже він і справді друг? Невже Метист помилявся?
- Ну тоді їдемо, - Метист повернув голову назад, за спину, де сиділа Саша. - Потрібно її додому відвезти.
- Як скажеш, - підозріло якось з усім погоджувався Маз.
- А що ж я одягну? Сукня мокра, порвана. - Дівчина не хотіла відпускати бандита і вцепилася пальцями в його футболку на плечах.
- Візьми мою футболку одягни, - хлопець різко встав і зняв її, кинув дівчині, а сам одягнув куртку на голий торс. Він так швидко все це зробив, що Олександра не встигла навіть кліпнути.
- Чого витріщилися? Відверніться. - Попросила їх, тому що дуже соромилася.
- Ой, дуже нам потрібно! - в один голос сказали чоловіки, повертаючись. - На двір ми не вийдемо, вибачай. Там дощ скажений. - Буркнув Маз.
- Десь я вже це чув, - засміявся Метист, згадуючи, що й сам таке говори Олександрі.
Його футболка це добре, хоч щось із одягу перепало, а от що робити з тим, що Саша була боса?
Вона так хотіла скоріше приїхати додому, що ладна була бігти і босоніж по грязюці але Метист взяв її на руки.
Може він інколи буває і нестерпним але в такі хвилини цього бандита неначе хто підмінює на іншого - чемного, ніжного засранця, закохатися в якого раз плюнути.
Метист ніс Олександру на руках до автомобіля, намагаючись прикрити курткою від крапель дощу. Адже вона була і боса, і майже гола. У затінених вікнах автомобіля не можна було побачити, що всередині. Чи є ще хтось. Відкривши задні двері, щоб посадити дівчину, Метист завмер, побачив Боса із пістолетом, який сидів на задньому сидінні. Бандит спрямовував на них зброю, кивнув головою, щоб Метист посадив Олександру до нього. Хлопцю нічого не залишалося робити, як слухатися.
- Маз, ну ти і с*ка! - крикнув Метист. Він був весь мокрий від дощу, і злий. Відчував же ж, що щось неладне відбувається але гнав ті думки, відмовлявся вірити. А дарма.
Так довірився другу називається!
- Ти реально повірив, що ми друзі?! Ха! Ха! Ха! Не сміши! - плюнув на землю.
- Я тобі це пригадаю, - Метист випрямився дивлячись Мазу прямо в лице без страху. В його очах можна було прочитати: " Роздеру! "
- Досить погрожувати! До мене, на перед! Швидко! - Маз сів за кермо і запрошував Метиста до себе. Той сів і зачинив двері, повернувся назад до Саши, ще раз глянув на неї. Дівчина зпереляку боялася навіть голову підняти. Вона сиділа в так званих обіймах Боса і мабуть молилася… чи проклинала їх ВСІХ!
- Даремно Маз ти це зробив, - загрозливим голосом звернувся до нього.
- Ти мені погрожуєш? Не треба, тебе тут ніхто не боїться, - глянув на Боса і підморгнув.
- Побачимо. Сам сказав, що ти мені не друг. Тож… щоб не ображався.
- Ти дістав мене! Замовкни! - Маз цієї ж миті ударив Метиста прикладом по голові. Той відкинув голову на зад, непритомний.
- Ні! Що ви робите!!! - закричала Олександра. - Покидьки! Припиніть! Він тут ні до чого, я сама втекла, а він побіг за мною! - вона вигадувала на ходу якусь неправдоподібну версію, щоб врятувати Метиста. Саша думала, що його б'ють через те, що дозволив їй втекти ще й сам побіг разом з нею. Тож перекладала вину на себе. Вона не знала, що Маз ненавидить Метиста страшною люттю, тож і без цього чекав нагоди вбити.
- Замовкни дівко! Досить верещати! - Маз махнув рукою а потім поклав її на кермо.
- Кляті вбивці! - плюнула Босу в обличчя. - Вбивці! Ненавиджу! Покидьки!
- О, дівко, ти ще не знаєш які ми покидьки, - відповів Маз, і завів мотор.
- Ти не нервуйся так, кралечко, - Бос торкнувся зброєю до її губ, щоб вона замовкла. - Бережи сили. Поки твій рятівник у відключці, ми з тобою розважимося. - Бос провів пістолетом по її розпатланому волоссі, шепочучи на вухо. - Ще ніразу не тр*хав таку багатійку. - Він і її теж вирубав. - Яка мила парочка, - сміявся витираючи її слину з обличчя.
- Я перший в черзі розважатися з нею, - говорив Маз, знаючи, що першим явно хотів бути Бос. - Що?! Щось не так?
- Тоді я другий...
