Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

- Ти, що дійсно хочеш зараз про це поговорити? - злився Метист. Нафіга ця дівка тільки згадує про своє бісове весілля?

- Ні. Я рада, що справа не дійшла до цього весілля. Я просто хочу, щоб ти мене поцілував. Поцілував так, щоб два дні губи боліли. Хочу, щоб торкався…

- Ти реально думаєш, що я буду зараз грати роль твого чоловіка і в нас буде шлюбна ніч?! - він присів. Його обличчя було близько, та й сам він був не далеко.

- Тобі реально гидко зі мною цілуватися? - розчарування в її голосі змусив Метиста трохи охолонути і змінити свій гнів на милість. Він дуже хотів, що все це була правда. Щоб він був її чоловіком, і ця шлюбна ніч…

- Послухай, - провів теплою долонею по її щоці. - Може ти не в курсі, що роблять в шлюбну ніч, - доторкнувся великим пальцем до її губ. - То пояснюю… болітимуть не тільки губи, - посміхнувся в темряві.

- Тільки не кажи, що не хочеш робити мені боляче, - поклала хліб на ковдру. Їсти перехотілося. Така розмова апетит перебила, точніше його ставлення до ситуації… Безвихідної ситуації. Цей бандит ніяк не міг зрозуміти того, що Саша не хотіла віддаватися Петру. Він не пробуджував в ній таких емоцій, як Метист, він не дивився на неї так звабливо, як Метист. В Петра не було такої чоловічої енергії, яка б так манила до себе. Якась гіпнотизуюча енергія блакитного погляду і голосу.

- Чому я повинен робити тобі боляче?

- Тому, що… Тому… Не зробиш ти, зробить інший.

- Замовкни! - крикнув. - Краще мовчи! - Ну, все, вона його остаточно вивила із себе. - Ніколи більше мені такого не кажи. - Зтиснув кулаки, від чого пальці побіліли. Ледь стримував себе, щоб не спрямувати всю агресію та роздратування на дівчину. Ще не вистачало її вдарити зі злості. Всередині все перевернулося і дихання почастішало. Захотілося реально врізати комусь межи очі.

Метист знав, що все це не має так бути. Не тут і не зараз. Хлопець розумів, що не хоче ділити Олександру більше нізким. Він розумів, що страшенно ревнує її. А ще він хотів її як божевільний. Він повинен бути у неї першим. Він і тільки він!... Але спочатку потрібно було зізнатися у всьому. Сказати, що він Мицкевич Олег.

Тільки не сьогодні. Зізнання почекають до завтра.

- Лягай спати і щоб я жодного слова не чув про секс, - влігся назад на ліжко. - Ти ж не хвойда, яка вішається всім на шию.

- Ти так кажеш ніби знаєш мене. 

- Що не знаю, то не знаю. Я вже сам починаю боятися тебе і того, яка " гінеальна ідея " наступного разу застрибне в твою голову. 

- Досить мене ображати. Ти то хороший, то поганий. То цілуєш мене так, що хочеться відразу віддатися тобі, то обзиваєш і кричиш так, що хочеться пристрелити з твого ж пістолету. І взагалі, якби ти не посіяв свій мобільний, я б зараз була вдома. Я б зателефонувала своїй подрузі Анжелі і вона б миттю прилетіла мені на допомогу, тому що вона найкраща подруга у світі! - Олександра згребла ковдру, вкуталася і стала босими ногами на холодну, стару підлогу. 

- Ти куди? - насторожено запитував Метист знаючи, що в цієї навіженої вже явно з'явився якийсь план. - Ковдру віддай.

- Піду гляну чи дощ не вщух, пора додому вшиватися. З мене досить. - Обережно, крок за кроком, щоб не наступити боронь Боже на якийсь гвіздок, Саша направлялася до дверей.

- Ти що не чуєш, що ще гримить? - хлопець присів на ліжку не зводячи з неї погляду. Йому й самому психолог би не завадив. Ще трішки і ця наречена виведе його із себе по-справжньому.

- Я не хочу з тобою розмовляти. Ти знову почнеш злитися, - Саша стояла біля дверей і намагалася намацати ручку щоб відчинити. - Що це за палиця тут? Ти, що замкнувся? Двері підпер.

- Ти ж сказала, що не розмовляєш зі мною.

- Досить знущатися. Бовдур. Ти взагалі не вмієш поводитися з дівчатами. - Притримувала ковдру, щоб та не впала на підлогу. - Ти ненавидиш мене і сам не знаєш чому. В твоїй голові суцільний безлад. Ти навіть не здатен кохати, ясно? 

Метист мовчки підвівся з ліжка і якогось чорта підійшов до дівчини.

 - Ти що задумав? - вона не бачила виразу його обличчя але на всякий випадок відійшла подалі і вдарилася спиною в двері. Тупик! - Бити будеш? - розізлила бандита тепер він буде її виховувати… кулаками. О, прекрасно!

Бандит був зовсім близько, руки його полізли до її талії, слава Богу не під саму ковдру. Він притис Сашу до себе. Мабуть в його очах горіло самовдоволено слово " Попалася. "  

- Саме низько на скільки я можу опуститися так це вдарити дівчину. - Він відповів з такою інтонацією давши зрозуміти, що не вдарить. Саші полегшало, трішечки але ноги всеодно підкошувалися.

- Я вмію поводитися з дівчатами, - проговорив їй у вухо і Саша відчула, як його губи розтягнулися в посмішці. Метист випрямив спину і важко вдихнув. Потім знову мовив: 

- Це ти не вмієш себе поводити з чоловіками. - Притиснувся сильніше, мабуть спеціально, щоб Олександра відчула його збудження, от тільки вона чомусь злякалася цього. Метист був так близько, візьми і торкнися, обійми, поцілуй, але дівчина стояла не порушно і інколи навіть переставала дихати. - Я й так через тебе пів дня під тим холодним дощем просидів щоб не зірватися. - Хлопець відійшов на крок. - Ти думаєш це так легко?! Весь час стримуюся і намагаюся лишній раз не дивитися в твій бік. А ти неначе нічого не помічаєш, бігаєш по хаті в одних трусиках. - Він починав злитися… знову. 

- Просто в мене одягу немає.

- Ти вічно вигадуєш якісь виправдання.

- Але його в мене дійсно немає.

- Тоді тобі доведеться зріднитися з цією ковдрою. Прирости до неї! - злісно крикнув. - Інакше я за себе не відповідаю.

- Я мабуть піду спати, - Саша боялася його в гніві і не хотіла, щоб цей УРАГАН зніс на своєму шляху її і заразом хату. Вона зрозуміла, що краще не нариватися. Метист натякав на те, що хоче її, та й вона його хотіла але… здається вже передумала. Саша відвернулась сподіваючись, що з очей не поллються сльози. НЕ хотілося знову плакати. Їй страшенно набридло плакати. Образа в серці не зникала. Образа на нього, на себе, на своє життя і на цю дурнувату ситуацію.