Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

- Я не хочу щоб бандюки знущалися з мене, а ти… ти ж будеш ніжним. Так?

- Ні!!! - крикнув і зіскочив з ліжка. - Тобто… я можу бути ніжним але… До чого тут моя ніжність? Боже.Ти навіжена! Хочеш займатися сексом тут Бог зна з ким? Я чужий для тебе. Ти не знаєш мене!

- Можна подумати, що твої друзі мені знайомі, - відповіла Олександа і відкинула ковдру під якою ховалася, ніби запрошуючи до себе, зваблюючи. Дівчина гадки не мала, як зваблювати чоловіків, тож тільки мовчки дивилася на його реакцію. Вона лежала в одних тільки трусиках. Її груди… Боже, ці груди, Метист так би і взяв один із сосків у рот. Чорт! Вона точно навіжена!... Хоча, інша б і не змогла кохати його сім років. Тільки от така!       

" Цей бандит корчить із себе інтелігента чи справді такий?! "

Він навіть пальцем до Саши не торкнувся. Кинув на її тіло ковдру, назад, і мовчки ліг. 

- Вкрийся, не провокуй мене.

Неначе в лице плюнув.

Дівчина не наважилася більше просити його про той бісів секс. Їй стало ніяково. Засоромилась. Відчувала себе шльондрою, яка сама вішалася хлопцеві на шию, і пропонувала себе. До чого докотилася!

Вона уявила, що з нею буде коли повернеться додому. Якщо виживе і повернеться. Батько все-таки змусить вийти за Петра. А їй навіть і торкатися його було гидко. Та що там дотик, навіть думки про це були неприємні. Інша справа Метист. Він… Він був такий не із світу цього. Загадковий бандит, який рятував незнайомих дівчат. Ба, більше того - ще й беріг їх цноту. Вмерти не встати! Ну де таке бачено! Бандюк точно ненормальний чи… чи не дай Боже імпотент?! Ні!!! Навряд-чи. Може просто Саша не та дівчина, яка вміє зваблювати? Не в його смаку. От і все!

От як його звабити?! Чим?! Не гвалтувати ж, чесне слово.

- Ти не спиш? - Олександра бачила, як бандит сидів на ліжку, спершись спиною в подушку. В плиті майже догорали дрова, але було видно, як він дивився десь прямо перед собою.

- Ні, - відповів не повертаючи голови.

- Ясно, друзів чекаєш? - вона теж присіла. - А говорив мені, що готовий бруд з моїх ніг злизувати і що, відшив? Красивого говорити і розкидатися компліментами ви чоловіки вмієте. Це мабуть все на що ви здатні.

- Не починай, - важко вдихнув подивившись на Сашу. - Я ж не знав, що… Що ти незаймана.

- То й що?! Це ж не заразне.

- Коли ти повернешся додому і все-таки вийдеш заміж, потім покохаєш свого чоловіка, будеш все життя шкодувати, що я… Що зробила це зі мною.

- Не вийду! - крикнула. - Не вийду я заміж за нього. 

- Якщо все ж таки вийдеш…

- Не вийду! Ти що глухий?! Боже… я не зможу після всього, що сталося бути з Петром, як ти не розумієш?! - Олександа торкнулася його плеча, воно смикнулося.

- Якщо вийдеш, то в шлюбну ніч…

- Замовкни! Ти нестерпний! Ти придурок! Ти невихований гад! Ти… ти безсовісний, тому що, спочатку зваблюєш, а потім відштовхуєш! - дівчина злилася та кричала, била його по плечах. - Ненавиджу тебе! Бандит недороблений! 

- Заспокойся, - він зловив її дві руки. Тримав за кисті рук та притискав до себе, щоб не смикалася. Саша завмерла. Вона зрозуміла, що коли билася, то ковдра впала і… її оголені груди так само, як і вона, лежали на його торсі. Серце Метиста билося немов скажене. Вони вдвох тяжко дихали та мовчали… хвилини дві.

- Я думала, що подобаюсь тобі, ти такі слова мені говорив.

- Подобаєшся, - бандит відпустив її руки та провів пальцем по її скроні. Він відчував дотик її сосків, і… починав збуджуватися. - Навіть більше ніж мені б хотілося. Але… Зараз не час і не місце, щоб доводити тобі це.

- А коли буде той час? - дівчина прикрила свої груди ковдрою та відсунулась на край ліжка. Вона сиділа в його ногах. - Може нас вб'ють.

- Не бійся, я доставлю тебе до твого нареченого цілу і не ушкоджену, - Метист не хотів віддавати її. - Обіцяю. - Він мріяв, що Саша буде тільки його, але… Метист зможе зробити її жінкою тільки тоді, коли зізнається, що це він Мицкевич Олег. Якщо після зізнання, дівчина і далі кохатиме його… такого… бідного, безробітного, без дорогих автомобілів, яхт, особняків, то вони будуть разом. А поки що…

- До нареченого?! - її здивований голос в напів темряві прозвучав так, ніби Саша зараз запустить в нього кочергою, що стояла біля плити. - До нареченого?! - повторила вона. - Ти так і нічого не зрозумів чи що?!

- Що я повинен був зрозуміти?!

- А знаєш що?! Добре, я вийду заміж за Петра! Второпав?! Вийду!!! Мені ніщо не завадить. До біса все. До біса Олега! До біса тебе!... Мене вже все дістало. Я вийду за нього, а ти… Тобі доведеться виконати свою кляту обіцянку! - крикнула вказавши на Метиста пальцем. З її очей текли сльози. Звісно ж вона не хотіла виходити за Петра. Вона хотіла, щоб Метист сказав, що не віддасть її нікому, і щоб ці слова були не про його дружків-бандитів, а й про усіх чоловіків. Вона хотіла, щоб Метист зрозумів, що подобається їй. Саша йому і так натякала, і так. Невже цьому дурню потрібно сказати все як є, прямо в лоб?! Але ж соромно першій зізнаватися в почуттях.

- Яку обіцянку?

- Врятувати мене за будь-яку ціну, і доставити до нареченого. Він там бідненький вже мабуть посивів. - Витерала сльози, розуміючи, що все… це кінець. Уроки зваблення скінчилися. Сідай Олександро. Двійка. Ти ні на що не годишся.