Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

- Я не можу, - тихо, ледь чутно прошепотіла вона. Відкинула голову на зад, заплющивши очі. - Я кохаю іншого, - сказала, як відрізала. Ну як ножем в серце. Саша не хотіла закохуватися у нього, тому що вона завжди робить невірний вибір. Закохується в незрозуміло кого, а потім… шукай вітру в полі сім років. 

Мовчки, просто дивлячись на неї, Метист теж відсунувся. Дівчина бачила злість та образу в його очах. Їй хотілося обійняти та приголубити бандита, адже він казався таким нещасним. Але… краще нічого не починати бо потім буде боляче закінчувати. Вони розійдуться своїми шляхами, коли все закінчиться. Метист і не згадає про неї. То навіщо піддаватися спокусі?

- Ну так, ти ж і заміж за нього виходила, - фиркнув, відвів погляд убік. - Напевно, твій наречений місця собі не знаходить. Шукає всюди. Я не здивуюсь, якщо він і сюди припреться, - хлопець починав злитися все сильніше. Чому вона згадує чорт знає кого, якщо він поряд?

" Ні, я ж не залізний, і моє терпіння не вічне. Я збожеволію і вб'ю цього коханого. Вб'ю, нахрен! " - подумав Метист.

- До чого тут мій наречений? Я не про нього зараз говорю. Я ж сказала, що батько змушує мене виходити за Петра, - настала тиша. Дівчина сиділа на ліжку, боячись лягти. Саша чомусь замовкла і не говорила хвилин п'ять. Щось думала. Метист навіть вирішив, що вона заснула. Але дівчина раптом сказала таке, що він піднявся на крилах у небеса, і не хотів повертатися звідти.

- Олег, - посміхнулася.

Почувши слово Олег, Метист сіпнувся і різко глянув на неї. Олександра дивилася десь прямо перед собою. Наче згадуючи минуле. Вогонь із плити, трохи світив їй на обличчя. Бандит помітив її посмішку, і це було так мило. А він думав, що вона звертається до нього.

 - Я люблю Олега, а не Петра. Якби ти тільки знав, як мені тяжко… Добре, не будемо знову піднімати цю тему. Послухай, а якщо твої друзі прийдуть сюди перш ніж ми встигнемо втекти? Що тоді?! Що вони зроблять зі мною?

- Поки я живий… нічого.

- Поки ти живий?! - думка про те, що Метист може загинути не на жарт налякала. Вона не хотіла, щоб такий красень загинув захищаючи її. Він не повинен помирати через чужу йому дівчину, яку терпіти не міг, коли викрадав із лімузину. Не повинен!!! - Не лякай мене так. - Як вона житиме далі з думкою про те, що хтось помер через неї? Це ж такий гріх і муки совісті. Метист взагалі не повинен був допомагати їй і наражати себе на небезпеку. Чому він так вчинив?! Що коїлось в його красивій голові? Чим він думав?

- Обійми мене, - все-таки наважилася і попросила. - Хочу заснути в твоїх обіймах, - Саша лягла ближче, до нього. Хлопець мовчав увесь цей час. Та й розмова була зайвою. Він просто тихенько обійняв свою кохану, заховавши обличчя у її волоссі.

" Ну, давай, вбивай себе. Ти ж хотів вбити її коханого. Як виявилось це ти. " - думав бандит.

 - А якщо вони вб'ють тебе? - раптом підскочила вона. - Тоді ти не зможеш захистити мене. І… вони доберуться до мене, згвалтують мене, уб'ють?!

- Тихо. Не кажи так…

- Як не казати?! Як?!... Я жодного разу не була з чоловіком. Я… не хотіла спати з Петром, бо… не хотіла і все!... А якщо бандюки мене дійсно згвалтують?! - страх був не тільки в її очах, а й у душі Метиста. А й справді, якщо він не зможе цьому завадити?! Що тоді?!

- Як це не була з чолов… Зачекай, ти що незаймана?!

- Так, - ледве чутно відповіла ніби соромлячись цього. Її подруга Анжела, завжди говорила, що не модно зараз бути цнотливою. Всі займаються сексом. - Це погано?

- Погано?! Ні. Тобто… Боже… Я… я не знаю, - все що зміг вимовити. Бандит був у шоці. О це припливли! Таких дівчат він ще не зустрічав. І… втрачати не збирався, раз вже зустрів. А вона точно з родини мільйонерів, бо манери її якось не схожі, тобто, вона нагадує просту, нормальну, майже виховану дівчину? А може вона насправді такою в є?

- Я чесно не знаю що…

- Я знаю… Знаю що робити. Ти я бачу красивий, вродливий, хороший іноді буваєш. З тобою майже не страшно, а іноді навіть занадто спокійно. Підходиш.

- Підходжу?! Цікаво для чого?

- Ти будеш в мене першим?

- Що?!... 

- Те що чув. Зробиш це?

- Я не збираюся тут брати тебе. За вродливого і хорошого звісно ж спасибі але все інше це… Це якась маячня.

- Не збираєшся?! То ти хочеш діждатися своїх друзів і дивитися, як хтось із них буде робити це?! Якщо хтось із цих виродків торкнеться мене і… я вб'ю себе!... Ти цього хочеш?! - крикнула Саша. - Вб'ю.

- Звісно ж не хочу! Навіть не думай про таке. Я рятував тебе не для того, щоб ти вбила себе. Зрозуміла?

- А для чого? Цікаво. - Саша задумалася. А й справді, навіщо він її рятує? Хоче сам викуп просити в її батька і не ділитися грошима з іншими?!

- Мовчиш? Не знає, що вигадати? Вдаєш з себе благородного рятівника, а як справа дійшла до реальної проблеми то злякався.

- Я не злякався! - спокійно, майже по складах проговорив. - І це не проблема… глобальна, - розвів руки. 

- Ну звісно ж, для тебе ні. Вони ж тебе не гвалтуватимуть всі зразу, а от для мене! - крикнула. - Боже!!! Це сон. Сон. Сон.

- Не сон, - все ще спокійно відповідав Метист.

- Сон.

- Ні.

- Будь-ласка, скажи що сон.

- Не панікуй, все минеться.

- Теж мені психолог знайшовся. Заспокоїв. Тобі легко казати. А знаєш що, або ти зробиш мене жінкою, або пристрелиш зі свого пістолета, який сховав під подушку. Тим придуркам я не дістануся.

- Ти несеш якусь хрінь.

- До біса Петра, в мене немає виходу.

- Вихід є завжди, - пробурмотів Метист.

- Так, і я його знайшла. Ти підеш на це? - серйозно глянула. - Чи пристрелиш мене?

- Ти взагалі розумієш про що просиш мене?!

- Не віддавай мене їм. 

- З чого ти взагалі взяла, що вони приїдуть сюди? Панікуєш раніше часу.

- Ти ж знаєш це місце, вони значить теж знають.

- Знають, - відповів він і задумався. А дівка права, адже Бос і хлопці знали про цей будинок.