Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

М'яка шкіра коричневого дивана під моїми пальцями викликала занепокоєння. Весь сьогоднішній день він мовчав і навіть слова не промовив під час нападу перевертня. Ще й, як на зло, зранку секретарка сповістила про планову заміну дверей, яка відбулась на вихідних. А зараз, вони знов були в царапинах та тріщинах. Чого-чого, а сили тілу Наріни вистачало,на відміну від розхитаної нервової системи. Тепер прийдеться увечері сидіти з майстром, який складатиме мені новий стіл, бо в цьому кабінеті тонна конфіденційної інформації.

Опершись на спинку, мій погляд зачепився за вид Калео. З нашої останньої зустрічі він став більш...щасливим? Легка посмішка, зібране у хвіст довге волосся, пряма постава і дивний мрійливий погляд. Чи то його життя настільки добре змінилося, чи то він когось зустрів на новій роботі. Щоб довго не думати, увімкнула запис сеансу через магкам і спитала, як він влаштувався.

— Ви навіть не уявляєте, наскільки багато зробили для мене, — почав здалека фенікс, закидаючи ногу на ногу. — Містер Голден виявився професіоналом і дуже гарним роботодавцем. Нашою спільною працею за ці кілька днів, вдалося підвищити вдвоє ефективність його виробництва прикрас. Не скажу, що це було легко, але мені було дуже цікаво повчитися в такого майстра.

— Рада, що ви більше не повернетеся на колишню роботу. Ви зараз такі щасливі, що майже світитесь. Дивіться не спалахніть, а то на сьогодні моєму кабінету точно досить вражень! — пожартувала я. — Якщо це все, то...

— Ні. Хотів би ще щось розказати вам, — перебив Калео, потираючи коліно пальцями. По ним пробіглись іскри. — У містера Голдена є донька. І, якби не ви, ми б не познайомилися з нею. Ви ж знаєте, фенікси однолюби самі по собі й ми бачимо свої пари.

— Невже ви закохалися у гномку? — здивувалася я. Такі союзи були вкрай не поширеними. Мало того, мені важко було уявити собі такого височенного красеня з маленькою гномкою. Але чим Інсанія не жартувала?

— Вона напівлюдина. Напрочуд красива та розумна. Єдине що мене занепокоїло, я побачив в їхньому домі довідку від вас. Там було написано, що в неї вкрай поганий психічний стан, який потребує місячного лікарняного, — зам'явся чоловік, заправляючи локон волосся за вухо. — Я розумію, що вся інформація конфіденційна, але можете сказати наскільки все погано у Серани?

— Постривайте, Серана Голден? — в моїй пам'яті промайнув образ замученої блондинки із контори гномів, якій понад рік не давали відпустки. Від здивування я аж засміялася. — Вона абсолютно здорова, не хвилюйтесь. А довідка — це фікція, щоб їй нарешті дали відпустку в гномячій бухгалтерії. Тільки я вам цього не казала.

— Значить я двічі ваш боржник! — зрадів фенікс, дістаючи з вцілілої сумки срібну підвіску та протягуючи її мені. — Це амулет, який в моєму народі звуть «honestus cor». Вашою мовою перекладається, як «Чесне серце». Він показує господарю, що відчувають до нього інші люди. Якщо теплий, значить співбесідник вам симпатизує. Якщо холодний — ви йому неприємні. Плюс, якщо він доторкнеться, то прозорий камінь змінить свій колір: червоний — кохання, сірий — байдужість, оранжевий — симпатія, чорний — страх, зелений — заздрість, голубий — відторгнення, фіолетовий — ненависть.

— Це надто цінний артефакт, вам так не здається? Залиште собі краще. Все-таки я психолог і трохи розбираюсь у людських почуттях.

— Сприймайте це, як традицію. Ви привели мене до моєї обраниці вогню. Це менше, що я можу для вас зробити.

— Не передумаєте? — перепитала на всяк випадок, хоча й бачила, що ні, не передумає.

Та й традиція така дійсно існувала. Знайти свою пару в цьому величезному світі, було чимось фантастичним. Фенікси навіть навмисно відправлялися подорожувати тільки б зустріти свою долю. Але живих істот існувало стільки, що шанси добігали до нуля. Тому я з вдячністю прийняла подарунок і дозволила його повісити Калео на мою шию. Прозора куля в срібному обрамлені приємно гріла шкіру навіть коли він попрощався зі мною та пішов.

У кабінеті повисла тиша. Щось всередині мене непокоїлося, не даючи зосередитися на роботі. Очікуючи наступного клієнта, я самотужки винесла в коридор уламки столу та трохи прибралася. Для зручності, я посунула своє крісло до дивану, щоб було легше налагодити візуальний контакт. Перевіривши шафу з магкамами, мої нерви трохи прийшли до ладу і я списала свою нервозність на ранішні сварки. Думала, що встигну ще чаю попити, але почувся стук у двері і я побачила перед собою нову клієнтку.

— Доброго дня, — поздоровалась красуня з сіруватою шкірою. — Мене звати Камінаріа́ла Амор. Я записувалася до вас. Можна?

— Звичайно, проходьте, сідайте.

Поки Камінаріа́ла читала контракт та підписувала, відьмин інтерес висунув голову і будував здогадки, що ж привело сюди настільки красиву дівчину. Вона мала чоловічу стрижку сірого кольору і виглядала доволі хлопчаче, але, при цьому, була дуже тендітною та худорлявою. І ще, я відразу помітила її невпевненість у собі. Як тільки формальності були закінчені, почала розпитувати, що сталося.

— Нещодавно я поступила у людську Академію бойових мистецтв, — на цих словах мої очі трохи розширилися. Те місце славилося своєю суворістю і, м'яко кажучи, жорстокістю. Мало того, дівчат туди брали вкрай рідко. — Так, я розумію ваше здивування. Але я напівкровка, з сумішшю тролів. У мене кам'яна шкіра і мій батько з дитинства вчив мене бойовим мистецтвам. Поступити було досить просто.

— А як вам живеться з таким м'яким характером в компанії...м... — підбирала слова, щоб не образити її, — брутальних найманців? Не зрозумійте неправильно, але ви виглядаєте досить тендітно.

— От у цьому і є вся проблема. Мої одногрупники думають, що мене прийняли через ліжко. І постійно зриваються на мені словесно. Відповісти їм фізично я не можу, бо відразу виключать. Але слухати їх бридкі фрази про постільні утіхи вже сил немає. Правда! Я просто не знаю вже, що робити.

— А у вас немає практичних занять з боїв? — поцікавилась я.