Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

— От хіба у твоїй пам'яті немає нічого про неї? — не розуміла я. Навряд чи Кайра згадувала б її, якби знала, що та мені любила влаштовувати не заплановані ремонти, без мого відома, з викиданням старих речей.

— Ні, Ело. Я взагалі мало про тебе знаю. Тільки якісь мілкі деталі: що мати за тебе хвилюється, що ти мало спиш, що любиш теплі речі. Нічого надто особистого.

— І як це працює? Чому одні речі знають геть що я їм на свята, а інші навіть крихт не отримали? Ніколи не розуміла цього...

Поховавши тарілки на місце, повернулася в кімнату, взяла ще одну ковдру і вмостилася клубком напроти Алана. Ліжка в мене не було, а спати на Кайрі от взагалі не хотілося. Не вистачало ще прокинутися від ворчання, що їй важко, а я безсовісна господиня її не поважаю. Десь за вікном загорівся салют, напевно хтось святкував день народження. Спалахи осяяли кусок неба у вікні. Я думала, що гість прокинеться від шуму, але, напевно, він дуже сильно втомився від цього безладу з роботою. Дивно, що дійсно не втік. Схоже, Кайра мала рацію. Я йому й справді сильно сподобалася.