Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

Елайно, ти просто не хочеш, щоб тобі зробили боляче. От і все. Так що зберись і най буде те, що буде. Лови момент, дурепо. Спробуй побути щасливою хоча б сьогодні ввечері. А ще краще, обійми його перед тим, як попрощатися. У тебе був занадто божевільний ранок.  Так що зроби так, аби хоч вечір закінчився добре.

Вставши з місця, я підійшла до барної стійки та поздоровалась.

— Люсь, налий мені чогось із кавою, добре? — попросила я.

— Ти що, клепкою поїхала? Хочеш спокушати Алана червоним носом та чханням? — сміялася вона. — Красуне, та просто поцілуй його вже, і він впаде до твоїх колін! Навіщо ускладнювати?

— Та це не мені. Діло є одне, треба врятувати кохання всього життя однієї істоти. Допоможеш? — погладила гладеньку  поверхню бару, щоб задобрити її.

— Кохання — це святе. Тобі міцну робити чи з молоком? — уточнила стійка, дзвонячи склянками. — Чи може зі смачним сиропом?

— А давай з сиропом! Дуріти так на повну. Мене сьогодні мало на шматочки не роздерли, так що я маю повне право напитися!

— Тоді з лікером і поцілунками Алана.

— Ти його поцілунки теж готуєш? — розсміялася я, уявляючи, як вона Ала губами в каву тикає. — У тебе дуже цікаві рецепти!

— Ти смійся, смійся. Поцілунки я тобі влаштую, не хвилюйся, красуне. Ти тільки випий кави...

— Звучить, як погроза. Я  хоч виживу після неї?

— Ще і як! Я тобі гарантую, такою живою ти себе ще ніколи не почувала! Там лише кава, сироп і  спецій трохи. Тобі сподобається. Бери.

Покивавши головою, обережно взяла чашку і сіла назад, за свій столик. Ну що, Алане? Будем рятувати особисте життя моїх шкарпеток?