Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Стас не відповів на запитання друга. Йому не було чого сказати. Він мовчки натиснув на відбій, залишаючи розмову в незавершеному, підвішеному стані.

А що він справді знає про цю дівчину? Вона помилково потрапила до їхнього основного офісу. Він вигадав для неї вакансію. От і все. А ні! У неї чарівні зелені очі, що зводять з розуму, руді кучері і чарівний м'який голос. Чарівні форми. Вона, зважаючи на все, дуже любить дітей, а пити воліє шоколад.

Стас хмикнув, відставивши убік чашку з неприйнятним йому напоєм. Замовив звичну каву без цукру.

Вимушений був визнати, що не знає про неї нічого. Адже цю помилку треба виправити. Тільки для того, щоб підібрати правильний "ключ" для її підкупу, очевидно.

Залишивши на столі оплату замовлення і щедрі чайові, продиктовані настроєм, що значно покращився, впевненим кроком залишив кафе.

На виході з будівлі поцікавився у охорони, коли зміна начальника служби безпеки. Адже це він чергував позавчора, коли Катя вперше з'явилася на порозі офісу. Непогано б докладно поговорити з ним. Нехай здобуде йому інформацію.

Залишок вихідних промайнув, як одна мить. Увечері суботи Стас поодинці ввалився в клуб Вадима, вирішивши не відривати Льошу від нареченої. Випав п'яним увечері у неділю з незнайомої квартири незадоволеної красуні, яка нахабно заявила, що імпотенти їй не цікаві.

Дурниця якась, думав чоловік, вибираючись із холодного душу у своїй квартирі і промокуючи рушником мокре волосся. Чомусь вся ця ситуація змушувала його повністю занурюватися знову в події тепер уже такого далекого минулого. У цих спогадах було боляче, не зручно. Дратувала власна дурість.

Він уже був готовий зателефонувати другові та відмовитися від парі. Раптом дівчина цілком нормальна, а він їй зіпсує життя так само як йому стерво... Але гордість змушувала впертись.

У такому скуйовдженому душевному стані Стас і заявився на роботу в понеділок вранці.

Насвистуючи улюблену мелодію і закинувши піджак на плече, радісно послабив на шиї черговий зашморг. Потис руку сек'юріті, вітаючись, і перейшов відразу до справи:

- Андрію, а давай ти свої старі ментівські зв'язки підтягнеш і намалюєш мені картинку про нашу нову співробітницю.

Декілька років тому він прийшов до них працювати саме з поліції, коли зарплати навіть на виживання перестало вистачати, а паперова тяганина подвоїлася. Кілька разів вчасно допоміг ще фундаторам бізнес-імперії, і вуаля - по совісті зайняв на той момент вакантне місце начальника служби безпеки. Щоправда, і рядовим охоронцем навіщось продовжував працювати. Треба б якось спитати, навіщо то йому.

- Наробила якихось дурниць? – злякано й недовірливо уточнив охоронець.

Що ж вони його все соромлять зневірою в погані якості Катрусі!

- Чому одразу набідокурила? Просто хочу знати більше про нову помічницю. Маю право, - по-хлоп'ячому скривджено буркнув Стас, відсторонившись, щоб пропустити колег до ліфта.

- Зрозуміло. Вибачте, забувся.

- Та не в тому річ! - відмахнувся Стас. - Просто...

А що просто? І знову немає відповіді.

- Цікава вона просто, - змушений був зізнатися чоловік, боязко глянувши на підлеглого.

Але глузування в очах Андрія не майнуло. Він з розумінням закивав головою, радісно погоджуючись.

- Дуже цікава! Тільки доля в неї непроста... Але я дізнаюся, звісно.

- А що непростого? І де так швидко дізнався? Невже передбачив моє запитання?

– Ні, шеф. Просто помітив, що дівчина сумна, не схожа на фіф ваших офісних. Став питати, що та як. Вона й розповіла...

- А тепер докладніше давай, - зацікавлено наказав Стас, стягуючи з плеча піджак і впевнено прямуючи в комірчину охорони, не чекаючи на запрошення.

Андрію нічого не залишалося, як пройти за начальником, сісти навпроти і чесно викласти все, що він дізнався від Каті.

Подумки попросив у дівчини вибачення. Але вона начебто не попереджала, що це таємниця.

Стас спантеличено насупився.

- Гроші, звичайно, всім потрібні, - задумливо протягнув він.

- Їй справді дуже потрібні. Тому й взялася батрачити без відпочинку, - сміливо заступився охоронець.

- А ти чого вступаєшся? - підозріло примружився Стас. - Ти ж у Любаші душі не чув. Чи все змінилося, а я не в курсі?

- Та ви що, боже! – злякано замахав руками Андрій. Мрійливо посміхнувся, подумавши про дружину, що чекає вдома. Чимось вони з Катею навіть схожі. Може, тому й поспівчував. - Любашу ніхто мені не замінить...

Бізнесмен сховав відверто заздрісний погляд. Батьки його теж душевно жили. Як і ці двоє. Може, існує все-таки справжнє, не покупне, щастя?

- Безкорисливо мало що буває, - тяжко заявив Стас і вичікувально подивився на співрозмовника.

- Маєте рацію знову, - зізнався Андрій. - Шкода її стало, так. Але вона обіцяла допомогти знайти рецепт для поправки здоров'я моєї Любаші.

- Вона лікар?

У дипломі психолог значився. Для двох вищих освіт дуже молода. Шарлатанка, чи що? Зневажливо скривився.

- Бабуся її - лікар, - обізвався охоронець.

Стас кивнув. Надія, навіть не обґрунтована, часто багато варта. Усього, що за неї готові віддати.

Чоловік стомлено зітхнув, тягаючи з вази одну цукерку, не дивлячись. Схаменувся, витяг з кишеньки двісті доларів одним папірцем, кинув на стіл.

Андрій ображено засопів.

- Не пихкай, - відмахнувся начальник. - Я у тебе всі цукерки з'їв. Не подачка це, а маленький привіт твоїй Любаші.

Сек'юріті вдячно кивнув, пропускаючи шефа до виходу. Вже у турнікету Стас тихо додав:

- Каті не скажу, звідки довідався.

Колишній слідчий мало не розплакався. Сентиментальний став. Адже прибрехав Каті, що ровесники. Старіє, мабуть. Життя ж вже до сорока рухається.

- Бабуся, значить?.. - усміхнувся Стас своїм думкам і попрямував до ліфта.