Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Власник розважального центру для дітей виявився напрочуд скупою у спілкуванні людиною. Багато про що доводилося здогадуватися, багато уточнювати. Працевлаштування офіційне, оплата живими грошима щонеділі за обидва дні. По сто євро за вихідні.

Катя радісно погодилася. Зі зданого в ломбард кільця вирішила дозволити собі відзначити таку кількість щасливих збігів обставин поспіль. Ох і заживуть вони з бабусею!

Зайшла в кафе навпроти, замовила гарячий шоколад з лісовими горіхами і вмостилася на крихітний диван у кутку.

У кафе Катя була рідко. То ніколи, то грошей майже немає, а то все одразу. Тепер схвильовано спостерігала, як бариста готує замовлений напій родом з дитинства. Тоді "баристою" була кохана бабуся. Вона пов'язувала навколо повної талії кольоровий фартух, розпливалася в теплій усмішці з ямочками на щоках і неслася на кухню ваяти кулінарні шедеври для дорогої онуки.

Принесений шоколад був до нудотності солодким. Горіхи дбайливо нарізані спеціальним апаратом для подрібнення тонкими часточками. На тарілочці поруч печиво. Одне. Дуже мале. І келих води. Все це, мабуть, надзвичайно смачно. Але зовсім не те. Ніхто не приготує шоколад так, як бабуся.

Катя змахнула сльозинку, відзначивши собі, що стала дуже часто плакати. А їй аж ніяк не можна розкисати. Особливо зараз, коли виникла виправдана надія.

Дівчина механічно піднялася з місця, взяла спорожнілий посуд і понесла баристі. Інші відвідувачі здивовано оберталися. Вона не відразу зрозуміла, що брудний посуд прибирати за собою тут не заведено.

Поруч із чашкою та келихом поклала солідну плату за краплю щастя. Баріста, привабливий молодий чоловік у окулярах, перевів здивований погляд із посуду на незвичайну відвідувачку. Попри її побоювання, не став сердито сварити за порушення правил, а тепло посміхнувся натомість.

- Шоколад був такий не смачний? Вибачте, я ще тільки вчуся, - скромно знизав плечима.

- Ні, що ви, - поспішила заперечити Катя, кидаючи погляд на його бейдж. - Напій чудовий, Влад. Дякую.

- Тоді чому ви прийшли радісна, а йдете у сльозах? – не відставав хлопець.

- На те є особисті причини, - розпливчасто відповіла дівчина, не бажаючи вдаватися до подробиць незнайомій людині.

Влад поник.

- Дайте мені шанс виправитися, - тихо попросив бариста, усвідомивши раптом, що йому хотілося б ще раз побачити її усмішку, дуже теплу та добру.

Катя трохи розсіяно кивнула.

- Якщо ви працюєте тут, то ми обов'язково побачимось, тому що я щойно влаштувалася на роботу у вихідні о-он там, - вона вказала на дозвіллєвий майданчик для дітей навпроти кафе.

Хлопець задоволено засяяв.

- Чудово! Вітаю! Тоді до завтра?

Катерина кивнула і попрощалася.

Влад ще довго дивився їй у спину, вже зараз почавши чекати на нову зустріч. Але вона нікого й нічого навколо не помічала, занурена у спогади та роздуми.

Ці два дні були надто стомлюючими морально. Адже завтра почнеться зовсім інше життя.

Бабуся всерйоз задумалася над розповіддю онуки про незнайому для них обох Любашу. Занепокоїлася, що тепер Каті доведеться надто багато працювати. Намагалася навіть відмовити. Але Катерина була непохитна у своїй рішучості, як скеля. Втім, такою вона була з дитинства. І, можливо, саме тому досягала успіху там, де інші здавались, не відступала перед труднощами на обраному маршруті.

Бабуся веліла внучці витягти зі скрині її записи і заглибилася в їх читання, сподіваючись знайти там необхідний рецепт. Вона ніби ожила, знайшовши хоч ненадовго додаткове значення існування.

Так і просиділа до пізнього вечора, коли Катя, втомлено позіхнувши, витягла з ослаблих рук бабулі, що заснула, черговий рукописний талмуд, підіткнула ковдру, погасила світильник і навшпиньки вийшла.

Ледве не проспавши вранці, квапливо зібралася, видала бабусі, на її ж прохання, ще один стос зошитів і помчала до свого першого робочого дня.

Час мчав із катастрофічною швидкістю. Катерина використовувала вивчені методики і складала на ходу всілякі розвиваючі ігри. Стрибала на батутах, танцювала, скакала і каталася на всіх гірках та атракціонах разом із малюками. Будувала з ними вежі з м'яких кубиків, пірнала у сухий басейн. Щасливі діти, які не завжди отримують стільки уваги від рідних батьків, йшли вкрай неохоче і зі сльозами. Дорослим доводилося обіцяти, що вони знову прийдуть. Відразу з'являлися інші. І все повторювалося спочатку.

В обідню перерву щаслива, але емоційно виснажена Катя втомлено приземлилася на лавці біля входу до центру. Відкрутила кришку на пляшці мінеральної води і завмерла, коли біля неї з тихим дзвінким звуком опустилося блюдце з печивом і філіжанка з гарячим шоколадом.

- Привіт, - зніяковіло промовив Влад. - Ось вирішив виправитися. Як проходить перший робочий день?

Хлопець сів поруч і вичікувально глянув на неї.

Катя не знала, як відреагувати. Вона розуміла, що йому сподобалася. Але не маючи жодного досвіду таких стосунків, бентежилася, почувала себе ніяково. До того ж, шоколад не входив до її кошторису на сьогодні. Адже на рахунку – кожна монета. Як дати це зрозуміти, не виглядаючи меркантильною, розважливою чи жадібною? А то він може так щоразу їй частування приносити.