Темна Академія-4 - Марина Сніжна
– Це навряд чи, – скривилася я. – Тут як би не померти в процесі! Він взагалі безжальний. Думає, що я зі сталі, напевно. Я ледве до кімнати доповзла!
– Дрібниці! – відмахнулася подруга. – Зараз магістр Дондер тебе підлікує. А увечері ще мазь нанесеш і будеш як нова!
Замість відповіді я вткнулася обличчям у подушку в повному роздраї. Ну ось чому я, й справді, обрала саме військовий факультет? Наскільки було б легше, якби навчання обмежувалося читанням книг, зубрінням та виконанням психотехнік. Цілком можливо, що тоді мої здібності продовжували б тихо мирно спати. Хоча… тут не можна бути занадто впевненою. Та й на церемонії пізнання все одно відкрився б мій резерв. Отже, доведеться довіритися Тараш, яка тягне мене дорогою долі, не питаючи моєї на те згоди.
Хлопці повернулися досить швидко. І я із заздрістю подивилася на їхні посвіжілі фізіономії. Але зараз при всьому бажанні не змогла б дістатися до душової. Шейріс довелося б тягнути мене на собі і навіть допомагати митися. А вона не настільки сильна, щоб на неї таке звалювати. Звичайно, не сумніваюся, що Лоран із задоволенням запропонував би свої послуги і в цьому. Он як хитро поглядає! Схоже, так і є, і наші думки зараз рухаються в одному напрямку. Окинувши мене багатозначним поглядом, Лоран недбало простягнув:
– А ти в душ спочатку не хочеш? Можу допомогти тобі спинку намилити.
– Душ зачекає, – процідила я. – А тепер, може, допоможеш мені до лазарета дістатися, якщо сам зголосився?
– Та без проблем!
Чорноокий криво посміхнувся і, відкинувши приладдя для миття, швидко натягнув звичайний одяг та мантію. Потім підійшов до мене і легко підняв на руки. А він сильніший, ніж здається! Навіть не скривився. На відміну від мене. Я ледь придушила болісний стогін.
– Вибач, люба, доведеться потерпіти, – промуркотів дроу, майже торкаючись губами мого вуха.
Едвін поспішив відчинити перед нами двері. І невдовзі мені довелося витерпіти чергове приниження: проплисти на руках у Лорана на очах у зацікавлених цим видовищем адептів. Ті викрикували похабні жарти і свистіли нам услід, а дроу самовдоволено посміхався. Його, здавалося, все це не турбувало. Мене ж він ніс так, наче я важила не більше студентського блокнота.
– Не важко? – видавила я, коли він зносив мене сходами вниз. – Може, я спробую сама тепер піти? Буду просто спиратися на тебе.
– Анітрохи… – усміхнувся він, ще міцніше притискаючи до себе моє нещасне тільце. – Таку неміч, як ти, навіть Крістор би дотяг.
– Чому ж ти йому це не дозволив? – обізвалася я уїдливо.
– А коли мені ще випаде можливість подражнити твоїх коханців? – в тому ж тоні відгукнувся Лоран.
Його рука явно навмисно стиснула мою філейну частину трохи більше, ніж слід.
– Гоблінська дупа! – вилаялася я.
– Зовсім навіть не гоблінська! – відреагував він, ще сильніше розтягуючи губи в посмішці. – Цілком апетитна. Навіть дивно, що у такої немочі такі непогані форми!
– Лоране, коли мені стане краще, я тебе придушу! – пообіцяла я.
– Обов’язково, люба. Мені теж до вподоби усілякі ігри, – продовжував знущатися він.
– Сволота!
– Ще й яка!
Він йшов до навчального корпусу зумисно повільно, щоб усі навколо могли вдосталь насолодитися видовищем. Я боялася навіть уявити, що зараз про мене думають. Спочатку декан Байлерн у всіх на очах виводить мене з їдальні, оголосивши, що звільняє від занять. Тепер Лоран на руках тягає. Якщо так піде й далі, репутація місцевої шльондри мені забезпечена! Одна надія – що Ірмерій цього разу не стане свідком мого чергового падіння…
Але й ця моя надія розвіялася як дим.
– Що тут відбувається? – пролунав із сходів, до яких мене вже підносив Лоран, знайомий мелодійний голос.
Хоча зараз його важко було назвати мелодійним. Скоріше, металевим.
– Лорде Стайлір, – простягнув Лоран, зупиняючись. Ще й насилу усмішку стримує, мерзотник!
Я обережно повернула голову в бік ректора і натрапила на колючий погляд, в якому світилися гнівні іскорки.
– Лорде Стайлір, – здавлено промовила я, – Лоран допомагає мені дістатися лазарету. Сама я навряд чи дійшла б…
В очах Ірмерія одразу з’явилося занепокоєння.
– Що сталося?
За мить він опинився поруч і вже простяг руки, щоб забрати мене в чорноокого. Я протестуюче замотала головою. Робити це ось так, у всіх на очах, точно не варто.
– Просто перепрацювала на тренуванні, – видавила я. – Нічого страшного.
Ірмерій ледве начепив на обличчя незворушний вираз і холодно звернувся до Лорана:
– Несіть її до лазарету.
– Я саме це й збирався зробити, лорде Стайлір, – він говорив ввічливо-шанобливим тоном, але в ньому все ж таки прослизнули знущальні нотки.
Ректор різко розвернувся і рушив угору східцями. Гадаю, чорноокий навіть не здивувався, що попрямував він туди ж, куди й ми. До лазарету.
Кусаючи губи, я думала про те, як буду все пояснювати коханому наодинці. Що можна йому сказати, а що ні. У якомусь сенсі я навіть не маю вибору. Одна з умов декана Байлерна – все повинно залишитися між нами, інакше він мені не допомагатиме. Хоча після сьогоднішнього тренування я сумніваюся, чи так вже жадаю його допомоги. Він мене скоріше сам вб’є, тільки особливо повільним і страдницьким способом – затренує до смерті.