Темна Академія-4 - Марина Сніжна

Щось жорстоке і дике захльостувало, пробуджуючи приховані резерви. Знову повернулося відчуття сповільненості того, що відбувається навколо. Весь світ рухався тягуче і плавно, і тільки я ніби знаходилася в реальному часі. Рухи декана здавалися тепер набагато повільнішими. І перш ніж до ладу збагнути, що саме роблю, я опинилася поруч і нанесла удар, якому він щойно вчив.

У відповідь на його захист швидко пірнула під руку і вибила меча. Наступної миті приставила вістря свого до шиї декана.

Повернулося відчуття реальності. Світ знову прискорив темп. Тільки моє серце все ще билося в скаженому ритмі. Але й воно поступово заспокоювалося.

Лорд Байлерн дивився на мене з холодною усмішкою.

– Це саме те, чого я від тебе хотів. А тепер можеш бути вільна на сьогодні.

Я не могла змусити себе опустити меч. Яка ж велика була спокуса проткнути смагляву шкіру і знищити безжальну істоту, що довела мене майже до грані! Із зусиллям відвела очі і слідом за ними меч.

Мотнула головою, відганяючи моторошне відчуття. Він не змусить мене перетворитися на чудовисько, що живе лише інстинктами!

– Що ви зі мною зробили? – глухо запитала, знову піднімаючи погляд на чоловіка, який стояв навпроти.

– Сьогодні ми трохи більше розхитали блок, тільки й усього, – була холодна відповідь. – Завтра вранці чекаю на тебе тут о шостій. До заняття лорда Фарміна ми маємо продуктивно попрацювати.

– Що?! – я навіть похитнулася від потрясіння. – Ви вирішили мене добити, чи що? Спочатку заняття з вами, потім звичайні! Гадаєте, я витримаю у такому режимі?!

– Моя мета – зробити з тебе воїна, а не жалюгідну пародію на нього. Цієї мети важко досягнути, але мене це ніколи не зупиняло. У тебе є заперечення? Якщо так, то можеш просто зараз замовляти собі місце на цвинтарі. Я вмиваю руки.

– Я просто хотіла сказати, що для мене це дуже важко… – вже менш войовничим тоном сказала я.

– Мені вирішувати, що для тебе важко, – заперечив він і, поклавши на місце меч, рушив до виходу.

Я ж повільно опустилася на підлогу. Притягнула коліна до грудей і вткнулася в них обличчям. Намагалася придушити зрадницькі сльози, але вони лилися з мене невтомним потоком. Як довго я зможу все це витримати, перш ніж збожеволію чи впаду мертвою, наче загнаний кінь?!

Якоїсь миті люто змахнула сльози і піднялася на ноги.

Витримаю стільки, скільки буде треба! Якщо він хоче, щоб я здалася, і саме цього добивається, я не дам йому такого задоволення!