Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Я стояла перед дзеркалом і оглядала свою ауру. Ох, дійсно, тепер я розумію чому всі так мені співчували, вигляд дійсно жахливий.
– І це можна виправити?
– Так. Спробуй, як я тобі розповідав. Цілитель аур це той же лікар. Але найважливіше тут побачити рани. Ти вже освоїла найважчу частину. Тепер утримуй погляд на аурі і потроху заліковуй рани. Почни з маленьких.
Легко сказати. Погляд на аурі я ледве могла утримати, а тут ще й лікувати потрібно. А ще ж і магії у мене обмаль лишилося. Ріхтер поїхав у термінових справах, і я навіть здогадувалася в яких, адже по Академії вже ходили чутки про переворот, і я залишилася без щоденної магічної підтримки. Не треба було вчора так завзято тренуватися з бойовиками. Але ж учора все було нормально, до того ж вони мене навчили таким прийомам, про які я навіть не знала. Тому я ні про що не жалкую. Я ж якось обходилася без магії, то і зараз впораюся, до того ж магія поки є, хоч і мало.
Несподівано помітила, що маленький поріз, який я заліковувала майже зник.
– В тебе добре виходить, – похвалив професор.
– Але ж так повільно! – я розглядала ледь помітний шрам що лишився замість рани.
– А ти що хотіла? Процес цей довготривалий. Але тепер у тебе все вийде. Давай ще залікуй ось цей поріз.
Він виявився теж невеликий, але набагато глибшим. Я зосередилася на лікуванні, і справа пішла набагато швидше.
– Я зрозуміла! – зраділа.
– Тепер ти знаєш все, – задоволено промовив професор Квінтро. – Далі – лише справа часу та резерву. Якщо виникнуть питання – приходь, буду радий ще поспілкуватися з тобою.
– Дякую професоре.
Я вийшла з вежі на вулицю і завмерла. Сонце вже заходило за дерева, а я й не помітила як промайнув день! Згадавши, що сьогодні лише снідала я поспішила до їдальні. Тільки тепер я відчула, що досить сильно зголодніла.
Увірвалася до їдальні майже перед закриттям, за столами було лише декілька студентів. Ігнесса, та бойовики були відсутні. Швидко наклала собі на тацю їжу і поспішила до звичного столу бойовиків.
Після вечері повільно поверталася до своєї кімнати. Поспішати вже було нікуди. Ріхтер так і не з’явився. І я дуже сподівалася, що в нього все гаразд.
Відкрила замок, пройшла до своєї кімнати і завмерла, побачивши на столі інформаційний кристал. Поспішила схопити кристал і відпустити магію. Переді мною з’явилася голограма … Ріеро. Я здивовано дивилася на синьоволосого дракона.
«Привіт Арія. Запрошую тебе на вечірню прогулянку парком. Чекатиму тебе о сьомій в альтанці біля південної стіни. Візьми карту, щоб не заблукати.»
Голограма вже зникла, а я все стояла непорушно. Щось насторожувало мене і я ще не розуміла що саме: прогулянка з Ріеро, пізній час чи незнайомий парк? Ні, це все було не те!
Я подивилася на кристал. Ну звичайно. Ріеро скористався таким же кристалом, як Ріхтер. Але ж Ігнесса казала, що це винахід Ріхтера? То як він потрапив до його студента?
Годинник показував о пів на сьому. У мене залишалося пів години, щоб дібратися до потрібного місця. Я відшукала у своїх паперах карту, про яку згадував дракон і оглянула її. Справді, альтанка була позначена на ній, а отже це має бути людне місце. Не знаю, що задумав Ріеро, але я буду готова. Наскільки це можливо.
Взявши з собою накопичувач та карту, я вийшла з Академії. Сонце вже давно сіло і на подвір’ї загорілися магічні ліхтарі. Я швидким кроком направилася до парку. Не подобалося мені те, що відбувалося. І я сподівалася, що Ріеро прояснить мені яким чином кристали Ріхтера потрапили до синьоволосого дракона.
Я ступила на територію парку і освітлені алеї залишилися позаду. Було тихо, і надвечір стало досить прохолодно. Я вже вдруге пошкодувала, що не взяла з собою накидку. Хоч форма академії була на всі випадки, але осінь була вже у розпалі і варто було це враховувати. Під ногами зашурхотіло опале листя. Це був єдиний звук, який я почула за останні десять хвилин. Все подвір’я академії ніби вимерло сьогодні. Всі студенти або роз’їхалися по домівкам на вихідні або сиділи в теплих кімнатах.
Я вже вийшла на невелику доріжку, і прямувала до альтанки. Хвилини через дві я побачила її контури, а ще бачила вогники, що витанцьовували поряд з нею.
По шкірі пробіглися мурашки. На мить мені здалося, що потрібно було таки лишатися у гуртожитку, і не висовувати нікуди носа, як і радив чоловік. Але ж так я не дізнаюся нічого! А якщо Ріхтеру потрібна моя допомога? Я відкинула свої сумніви. Я ж Віндор, і не маю права сумніватися. Якщо Ріеро щось знає, я виб’ю з нього цю інформацію. А якщо Ріеро підтримує короля? Не дарма ж мій чоловік не довіряв нікому у Академії! Чи може синьоволосий дракон може бути зрадником?
Але часу на роздуми в мене вже не лишилося. Як і не було вже шансу повернути назад. Мене помітили. Ріеро побачив мене і усмішка засяяла на його обличчі.
– Арія! Ти прийшла! – схоже він до останнього в це не вірив. – Прогуляємося? – дракон запропонував мені руку, і я взяла його за лікоть.
– Ти думав я не прийду?
– Були деякі сумніви! – усміхнувся дракон.
Він був злегка напруженим, але загалом виглядав як завжди.
