Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Я стояла перед строєм бойових драконів. Ріхтер особисто привів мене на перше заняття, яке до речі сам і викладав.
– Аріелла Віндор тепер буде навчатися з вами на курсі за індивідуальною програмою, – об’явив Ріхтер таким голосом, який не терпить заперечень.
Дракони, серед яких до речі не було жодної дівчини, уважно оглянули мене. Ніхто не виказав свого невдоволення, і навіть не показав це виразом свого обличчя. Оце витримка. Видно, що вишкіл у них відмінний.
– Ставай у стрій.
Я стала у стрій за драконом з яскраво синім волоссям.
– Сьогодні відпрацьовуємо захист. Розбилися на пари і почали.
Бойовики швидко розійшлися і зайняли свої позиції для тренування. Лише дракон з синім волоссям залишився стояти в строю поруч зі мною.
– Ріеро, ти у парі з Арією. Враховуй те, що вона використовує іншу магію ніж ми, – повідомив Ріхтер, і ледь помітно мені кивнув.
– Спробуємо. Нападай, а я оціню твій рівень. Потім поміняємося.
Я кивнула і зайняла позицію на полігоні. За магію я не переймалася, тепер завдяки Ріхтеру, у мене був повний резерв. Тому сьогодні я з легкістю могла витратити магію на заняття.
Не знаю чому вчать у Академії, але я застосувала свої звичні бойові плетіння, після того як Ріеро приготувався захищатися.
Перше закляття, і Ріеро здивовано поглянув на мене. Щось не так? Чи тут використовують складніші плетіння? Шкода, що не було часу поспостерігати за драконами, щоб оцінити рівень заклять. Що ж якщо цього їм мало, можу і щось сильніше використати. Ріеро вже не показував здивування, а лише відбивався від моїх атак. До речі досить легко відбивався.
– Арія! – вигукнув Ріхтер, відволікаючи мене від бою.
Здивовано дивилася як чоловік підходить до нашої команди.
– Арія, побережи сили, – з іронічною посмішкою заявив він. – Ріеро, зараховано. Відпочивайте.
Я здивовано дивилася в спину чоловіка, не розуміючи, що сталося.
– Ходімо, – дракон кивнув на трибуни.
– Це було настільки погано? – запитала дракона, наздогнавши його біля трибун.
– Погано? – дракон здивовано поглянув на мене. – Це було сильно! Але завдяки тобі, тепер я все заняття буду відпочивати. То ж дякую.
Сильно! Хоче сказати, що я перестаралася з силою? Але ж він ніяк цього не показав.
– Чому ніхто не здивований моїй появі? Сюди ж не часто приходять відьми.
– Ніколи, – поправив Ріеро. – Ми знали про твою появу ще з учора, тому всі здивування були поза заняттям. Професор фон Варретт не любить проявів емоцій на тренуванні. Для бойовиків це неприпустимо.
– І наскільки сильним було вчорашнє здивування?
– Від нуля до десяти? – Ріеро вмостився на трибуні витягнувши ноги.
– Ну. Можна і так.
– На п’ятнадцять! – заявив дракон і нахабно посміхнувся.
– Цікаво, – протягнула я.
– Арія! – пролунав грізний голос Ріхтера.
Що знову не так? Сам же відправив мене відпочивати! Що ж, тут я лише студентка, тому швидко піднялася і побігла до професора. Він стояв віддалено від групи, але навіть це не давало нам можливості говорити відкрито.
– Професоре?
– Арія, вкладай у свої закляття трохи менше магії, не всі бойовики витримають твій натиск. Ми вчимо лише третій рівень захисту.
– Добре, я постараюся, – запевнила я чоловіка, а сама подумала про те, що тут потрібно буде освоювати багато чого нового і незвичного для мене.
Кивок у відповідь.
– Я домовився про індивідуальне заняття. Після сніданку, у західній вежі тебе буде чекати професор Квінтро. Він допоможе розвинути твій дар. Ти можеш йому довіряти.
– Але ж наступне заняття зіллєваріння!
– Ти гадаєш, що Мікель розповість тобі більше про зілля ніж знаєш ти?
– Хотілося подивитися хоч трішки! – почала благати чоловіка, але це не мало ефекту. – Добре, це важливіше, йду до професора Квінтро.
– Заняття закінчене! – заявив Ріхтер, і студенти пішли до роздягальні.
Я йшла останньою. Добре, що хоч роздягальня та душова у мене були свої. Я швидко привела себе в порядок, вийшла з роздягальні і завмерла від несподіванки. Увесь курс чекав під роздягальнею мене!
– Довго ти, але дівчині можна пробачити, – Ріеро підхопив мене під руку і всі рушили до їдальні.
– А навіщо ви чекали мене? – я оглянула драконів, які вже відкрито оглядали мене.
– Ми ж один курс, і завжди тримаємося разом. Ми підтримуємо один одного.
Так он чому Ріхтер не сумнівався у своєму курсі.
– То коли будуть запитання? – розуміла, що від них нікуди не дітися.
– Після сніданку, – оглянувся високий худорлявий світловолосий дракон. – Я Ортел.
Ми зайшли в їдальню, де вже було багато драконів. Я пошукала Ігнессу, але не побачила її. Можливо і краще, адже мене не відпустять без пояснень.
