Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Стук у двері відволік мене від роздумів. Поглянула на годинник, для Ігнесси ще ранувато.
– Я так за тобою скучив! – заявив з порогу чоловік, заштовхнув мене назад до кімнати і пристрасно поцілував.
– А як же секретність? – я швидко зачинила двері, поки нас не побачили.
– Це виявилося важче ніж я очікував, – дракон знову припав до моїх губ.
– Ріхтер, нас можуть почути!
– Я поставив захист, тому не переймайся цим! – дракон блукав руками по моєму тілу, не забуваючи при цьому за поцілунки.
– Ріхтер, я дуже хвилююся. Студентка з мене буде нікудишня. До того ж як бойовики відреагують на відьму? Он Ігнесса мені не дуже рада.
– Арія, – прогарчав дракон, невдоволений тим, що я його відволікаю. – Студентка з тебе буде сама найкраща. З драконами буде все в порядку, особливо з моїм курсом. А Ігнесса просто ще не звикла до тебе.
– Сумніваюся.
– Арія, ми впораємося. Повечеряй сьогодні зі мною?
– Не вийде. Я тепер студентка і не можу вечеряти з професором. До того ж Ігнесса обіцяла провести мене у їдальню.
– Що ж, нехай так. Поки ви будете на вечері, я доставлю твої речі.
– Дякую, – тільки-но я потягнулась за поцілунком до чоловіка, як він зник у порталі.
Я лишилася одна посеред кімнати. Розлючена! Це що він собі дозволяє? Але одразу почула як відчиняються вхідні двері і на порозі з’явилася Ігнесса.
– Готова на вечерю?
***
Їдальня розмістилася на першому поверсі Академії. Досить велика, простора і світла. Тут метушилися туди-сюди дракони і драконесси. Ми пройшли до видачі страв. Як я і очікувала тут було багато м’яса, а от овочів майже не було. Кавою тут і не пахло.
– Здається відьми люблять овочі? – драконесса повернулася до мене очікуючи відповідь.
– Так, хоча і м’ясо теж підійде, – зовсім тихо відповіла, щоб не розчаровувати кухаря, який невідривно слідкував за мною.
Поки я вибирала, чим же таки мені повечеряти, на мою тацю опустилася тарілка з салатом зі свіжих овочів і чашка гарячої кави. Я підняла очі і побачила посмішку на обличчі кухаря.
– Один професор просив Вам допомогти.
– Дякую, – такого я не очікувала. Ріхтер і тут попіклувався, щоб я не залишилася без улюблених страв.
Сіли з Ігнессою за стіл біля вікна. Вона лише оцінила їжу на моїй тарілці, але нічого не сказала. Я потроху роззиралася навколо. Дракони в їдальні почали мене помічати, але зайвої уваги не приділяли. Група студентів за довгим столом лише інколи поглядали у мій бік, але ніхто не наважився підійти.
– А там що? – запитала вказуючи на довгий стіл з іншого від нас боку.
– Стіл для викладачів.
За ним дійсно сиділо декілька старших драконів. Ріхтера серед них не було. Хоча він же обіцяв під час вечері доставити мої речі. Мабуть через це і спізнюється.
– Тобі сьогодні потрібно отримати форму, і зайти до бібліотеки за книгами, – повідомила драконесса дорогою до кімнати.
Тільки-но ми зайшли в кімнату, як я помітила у себе оновлення.
– Схоже, тобі нікуди йти вже не потрібно, – насупившись, повідомила Ігнесса. – Добраніч.
Дивна поведінка дівчини мене трохи бентежила. Вона ніби і допомагає мені, але я бачу що щось її не влаштовує. Потрібно з нею поговорити, адже ми будемо певний час мешкати разом, не хочу ніяких непорозумінь.
Речі, які Ріхтер доставив мені, я розглядала із захватом. Тут був весь мій гардероб, і книги. Вся підлога була заставлена горщиками з квітами, а на ліжку лежав пакунок з формою Академії та підручники з бібліотеки. Приємно, що чоловік потурбувався про мене.
Одразу оглянула пакунок з формою. Її я вже встигла розгледіти на студентах у їдальні. У пакунку було декілька її видів. Переглянула, і зрозуміла, що тут є форма на всі випадки життя. Повсякденна, святкова, для тренувань, і навіть зимовий варіант форми.
У іншому пакунку був сюрприз від Ріхтера. Пледи, штори і все чим можна було прикрасити кімнату. Тут був навіть килимок. Оглянувши все, я одразу прийнялась облаштовувати кімнату.
– Так і знав, що не дочекаєшся мене! – заявив Ріхтер, з’явившись у кімнаті у той момент коли я розвішувала штори.
– Я вже й не знаю, чи варто тебе чекати?
– Звичайно варто! На вихідні поїдемо до мене. Облаштуєш там все, як схочеш. І зможеш відкрити свої переходи, там вистачить кімнат на все.
– Дякую. Як справи вдома?
– Аурелія та Ренар вже призвичаїлися до життя тут. А Афіна не випускає з обіймів Уроса. Він переказував вітання. Як тільки звільниться, навістить тебе.
– У нього тепер інші клопоти.
– Так. Адже про тебе тепер є кому подбати! Злізай звідтіля! – скомандував дракон, і підхопив мене на руки.
За допомогою магії він швидко і вправно розвісив штори. А ще розставив горщики з квітами. Тепер кімната була дуже затишною. І було в ній все так як я люблю, завдяки чоловіку.
