Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Дракон стояв зовсім близько. Так хотілося зробити цей крок вперед, впасти в надійні обійми і довіритися хоч комусь. Поділитися своїми турботами, і можливо, навіть отримати допомогу. Мабуть Ур правий, і мені пора комусь довіритися? Ох, щось відсутність сил погано на мене впливає, дурні думки в голову лізуть. Голова знову стала ніби в тумані, а тілом стрімко розповзався крижаний холод, залишаючи по собі лише порожнечу. Цей несамовитий холод підійшов вже зовсім близько, ще трохи і моя душа перетвориться на льодяну крижинку. Щось важко далося мені зілля, воно потребувало більше магії ніж було в накопичувачі. Сподіваюсь у мене є ще трохи часу в запасі, щоб відкрити перехід. Де б знайти на це сили?
Підняла голову, щоб подивитися в обличчя дракона. Він чогось чекав. Нахмурилася, щоб пригадати, чого чекає дракон. Точно, він же щось запитував у мене. Якби ще згадати що. Але думки в голові текли дуже повільно ніби в киселі, і я не могла згадати анічогісінько.
Я зробила крок уперед, похитнулася і впала в обійми дракона. Вткнулася лобом йому в груди і вдихнула ледь помітний аромат сандалу. Дракон ніжно обійняв мене за талію.
Цілюща сила повільно потекла до мене. Руки миттю відігрілися. Стало так тепло. Холод трохи відступив, зачаївся. А я стояла в обіймах дракона і насолоджувалась теплом. Скільки це тривало? Я втратила відлік часу. Можливо декілька хвилин, а можливо пройшла лише мить.
«Арія! Зупинися!» – крикнув Урос, і я вмить прийшла до тями.
В тілі з’явилася легкість і в грудях поселилося тепло. Не може бути! Я забрала у Ріхтера енергію! В паніці відштовхнула дракона, відскочила на два кроки і лише потім перелякано глянула на Ріхтера. Дракон мав сердитися через те, що я зробила, але він не сердився. Він здивовано дивився на мене.
– Цікаво, – спокійно мовив Ріхтер, підтверджуючи мої спостереження.
Я нервово вдихнула і зробила крок назад, ні на мить не відводячи свого погляду від дракона. Він в свою чергу теж прискіпливо дивився на мене, вивчав ніби бачив вперше.
– Я не хотіла, – видихнула я признання, але Ріхтер не звернув увагу на мої слова.
– А якщо .., – почав дракон і задумався.
Це його «а якщо» мені не сподобалося і я відступила ще на два кроки. Потрібно терміново щось придумати інакше відступати вже нікуди. Я вперлася спиною в полиці з книгами.
«Урос, чого ти мене раніше не зупинив?» – у паніці звернулася до духа, тікати було нікуди.
«Арія, тобі ж зовсім погано було! Усі сили на зілля використала. А тобі ще перехід відкривати».
«Але ж не за рахунок дракона поповнювати сили!»
«Арішко, інших варіантів не було! Так ти хоч до свого двадцятип’ятиріччя доживеш, а інакше завтра вже б льодяною зовсім була».
«Урос, не доживу. Дракон мене вб’є раніше!»
«У нього на тебе інші плани».
Дізнатися у Ура, що за плани я не встигла, тому що дракон щось для себе вирішив і у два швидких кроки опинився поруч. Не давши мені жодного шансу на втечу притиснув мене до свого тіла. Хоч я і тремтіла усім тілом, але хотіла показати Ріхтеру, що не боюся його і підняла голову заглядаючи йому в очі. Він тільки цього і чекав. Одна його рука залишилася на талії, а інша сковзнула на потилицю.
– Ріхтер..., – на видиху промовила я.
Дракон загадково усміхнувся, так що моє серце пропустило один удар, схилився наді мною і накрив мої губи своїми. Поцілунок лише якусь мить був ніжним і невагомим, а вже наступної миті став пристрасним і палким. Дракон цілував мене вимагаючи ще більше, а я відповідала йому. І не могла, а точніше не хотіла нічого припиняти. А потім в моє тіло полилася сила. Великий, нестримний потік сили. Я запанікувала, хотіла відштовхнути дракона, але він ще міцніше притис мене до себе, не розриваючи поцілунку. Я не могла навіть поворухнутися, і зробила те, чого хотів дракон, просто відкрилася для енергії. Вона миттю розлилася тілом, заповнюючи і відігріваючи всі куточки. Наповнюючи мене теплом, і розтоплюючи всі льодяні грудки моєї душі. Голова йшла обертом і від сили і від палкого пристрасного поцілунку. Я просто танула, але не хотіла щоб це припинялося. Коли сила повністю наповнила мій резерв, я знову намагалася відсторонитися від дракона. Цього разу він послухав мене і перервав поцілунок. Тяжко дихаючи, я намагалася хоч трохи оговтатися. Тіло тремтіло і ноги мене не тримали. Добре, що Ріхтер тримав мене в своїх обіймах, інакше я б вже звалилася на підлогу. Самопочуття миттю покращилося, вперше за довгий час відчула повний резерв. Нарешті я могла вдихнути на повні груди і не відчувати холоду, що скував моє тіло. От тільки туман в голові нікуди не дівся, а навпаки його ставало дедалі більше.
– А тепер відпочинь, – Ріхтер підхопив мене на руки.
Я хотіла обуритися його діям, хотіла йому заперечити але очі закрилися проти волі, і я відчула ніби щось велике і тепле огортає мене і провалилася у небуття.
