Меланка - Нора Нойс

Після феєричної коронації, Олоф так само феєрично зник. Від слова — ЗНИК! Я одразу ж пішов за ним, щоб нарешті поговорити і розпитати, що в чорта тут відбувається. Проте його не було в покоях. В мене склалося стійке відчуття дежавю, бо скільки можна його шукати?! Проте цього разу його місця знаходження не знала ані його охорона, ані цей пацан, з яким він обнімався.
- Декараю!
Покликав він мене, коли я саме спускався на перший поверх, щоб в десятий раз прошарити територію навколо палацу.
А він звідки мене знає? Хоча...Придивившись до цього низенького світловолосого хлопця, мені й самому здалося, що ми вже бачилися раніше.
- Так... - протягнув, щоб одразу не видати себе.
- Я Енді!
І так. Мені не вдалося приховати емоції на обличчі і цей малий зразу все зрозумів.
- Енді, син головнокомандувача армії. Зараз я, правда, секретар Олофа.
Останні слова він сказав таким тоном, що мене аж пересмикнуло. Якщо він завжди говорить з таким придихом про нашого короля, то не здивуюся, якщо уже всі в курсі їхніх позапланових важливих справ.
- А де він?! - питаю про головне.
Вирішую спочатку з’ясувати найголовніше. А про все інше, в тому числі і про шури — мури, зможу поговорити безпосередньо з другом.
- Я й сам не знаю, — белькоче розгублено.
- Це як?
От тепер відверто дивуюся. Мало того, що Енді секретар Олофа і фактично постійно з ним. Як-не-як права рука. А може й дві разом. А тут така несподівана інформація.
- Він попросив мене спуститися в святилищ, за однією родовою прикрасою. А коли я повернувся, його вже ніде не було. Я й сам шукаю його. І службу безпеки попередив.
- Ясно..., - протягнув.
Хоча нічого і не було ясно. Якісь самі секретні  секрети. ЩО в чорта відбувається?
З цими думками я побрів до океану. Він завжди заспокоював мене і допомагав зосередитися. От, що зараз, мені необхідно...
Та, коли я спустився схилом вниз і майже дійшов до пристані, то мій зір виловив одиноку рудоволосу фігуру, яка, як і я, прийшла помедитувати до води.
В грудях одразу ж розлилося незвичне для мене тепло і потреба бути поруч, обняти, пригорнути, заритися носом в її хвилясте, пишне волосся.
Як же нестерпно...
В голові одразу ж проскакує думка про Яну. А паралельно з нею, яким же придурком я був.
Оскільки їхав я по неї, рятувати її від Меланії, яка наче викрала мою “кохану”. А по факту, я про неї навіть не згадував. Бо не відчуваю до неї навіть граминки тих почуттів, які відчував на Землі. Ні потягу, ні почуттів, від яких раніше тремтіла душа, ні сексуального бажання, через яке я був готовий навіть ділити її з іншими чоловіками, ні ментального, ні душевного потягу. Зараз мені не хочеться сидіти з нею вечорами і годинами розповідати про своє життя. Зараз її голос і сміх не здаються мені наймилішими звуками на цій планеті.
І що я маю в результаті? Потяг, у всіх його проявах до дівчини, яку і так полюбив ще до набуття істинності. І про яку успішно забув, потусувавшись на Землі. Бажання, яке перегукується з відчуттям провини і потребою, загасити ці почуття будь — яким способом.
І от, я й сам не помічаю, як наближаюся до неї майже впритул. Підкрадаюся за спиною, як дикий, голодний звір. Проте, руда так поринула в свої роздуми, що навіть не відчуває сторонньої присутності.
- Хуууу! — видихає вона так гучно і з таким відчаєм, що мене аж підкидає. Напевно всі мої інстинкти і відчуття занадто сильно сфокусувалися на парі.
Я не обережно шпортаюся і ганебно падаю на попу.
- Ти?!
Меланія хмуриться, проте не виглядає зляканою, чи стривоженою.
Ще б пак! Дівчина, котра з голими руками, в нашу першу зустріч, кинулася на дракона - точно не буде пищати при вигляді чоловіка, який спотикнувся і впав до її ніг.
- Привіт?
Чомусь питаю. Розумію, як це виглядає тупо, проте намагаюся зберегти хоча б вираз обличчя непорушним. Хоча в середині відбуваються такі емоційні ураганчики, що дай боже.
- Декарай! — представляюся, обтрушуючись від піску.
Моя пара так і продовжує стояти непорушно, схрестивши руки на грудях. І не забувши пропалювати мене зацікавленим поглядом. Зацікавленим? Аж сам дивуюся. Не гнівним, не ненависним, який обіцяє мою швидку кінчину. А зацікавленим. Аж мені цікаво стало, що відбувається в її голові.
- Ясно! - нарешті говорить, розглядаючи мене з ніг до голови.
Одному богу відомо, як я старався не почати демонструвати своє тіло, свої м’яз, та й інші свої сильні сторони нашій парі. І чого мені вартувало стримати дракона, який мало не перехопив контроль, і сам не почав дефілювати перед Меланкою.
- Мені сказали, що я втратила пам’ять, - говорить вона, заглянувши мені в очі.
Оооо, ні! Вона все знає і тепер точно не пробачить мене.
- От все пам’ятаю, а своїх істинних забула. Дивно..
- Ти пам’ятаєш нашу першу зустріч? - питаю з надією, проте, побачивши нерозуміння в її очах, уточнюю:
- Коли вас богиня перенесла на нашу планету, я першим прилетів до вас. Ви їхали в позашляховику, а я приземлився перед машиною. І, коли трансформувався, ти напала на мене.
Поки я говорив, вона активно махала головою.
- Так я напала на дракона, тільки не можу пригадати на кого. Обличчя наче стерте...
- Ясно...
А що тут сказати? Не знаю, що сталося з її пам’яттю, але обов’язково цим займуся.
Зараз потрібно вирішити більш глобальні питання.
- Меланіє, я розумію, що все відбулося занадто неочікувано і спонтанно, проте нас поєднали боги. Ти моя пара, тому потрібно вирішити питання нашого проживання. Я розумію, що ми малознайомі і ти можеш не погодитися жити разом...
- Так! - говорить різко, від чого я замовкаю.
- Ви будете жити в мене!
Ось так зразу? Не вдається приховати емоції, тому здивовано витріщаюся на неї.
- Де? - уточню, на всякий випадок.
- Тут! - вказує рукою мені за спину.
І поки я витріщаюся на розкішний білий замок, не в змозі сформулювати речення, до Меланки хтось телефонує.
- Так?! Еммм. Ясно. Ну добре. Нехай залишається. Тільки купи їй телефон, щоб вона змогла до мене зателефонувати. Ага. Дякую.
- Яна побуде в повітряних, — одразу ж говорить, коли закінчує розмову.
Приємно дивуюся. Оскільки відчуваю, що вона довіряє мені, ділячись інформацією.
- А вона, що- житиме в тебе?!
Не знаю, чому цей факт викликав в мене скільки негативних емоцій. Хоча, ні! Знаю. Не хочу, щоб відьма маячила перед очима і нервувала мене. А якщо вона захоче продовжити наші “ стосунки”?!Або проговориться Меланії. Поки вона нічого не пам’ятає, нехай все так і залишається.
- В нас! - неочікувано поправляє мене істинна.
Ну от знову! Задоволено посміхаюся, бо це до сто біса приємно. НАС!
- Як і Кай!
Аааааа. Ці емоційні гойдалки мене доконають.