Меланка - Нора Нойс

Ще коли я вперше побачив цю скажену відьму, з моїм серцем відбулося щось дивне. Це було в далеких роках, на Землі. Здається, ще навіть Микита з Юлею не зустрілися в тому клубі.
Я сидів в парку, пив каву і, як завжди, грузив себе неминучістю буття. Тільки почалися розмови про кандидаток мені в дружини. А я, як майбутній король, навіть посміти не міг подумати, що відбувається якась повна херня. Тоді я все сприймав, як належне. Звичайно, мені було не радісно, але й битися в істериці я не збирався, оскільки ще й в очі Бронеславу не бачив.
І тут повз мене пронеслася компанія дівчат, які радісно щебетали. Їх було троє. Веселі, молоді і безтурботні. Та одна, звичайно ж, виділялася. Маленька, худенька блондинка з блакитними, як океан, очима. Проте, навіть не зовнішність зачепила мене. А її енергетика, яка збивала з ніг. А в моєму випадку прибила до лавки. Вона так щиро реготала, йдучи, майже невагомо, що я просто залип.
Насправді, ця ситуація тривала пару секунд. Проте, для мене ці кадри запечаталися в пам’яті і постійно стояли на повторі. В голові билася така думка - “ Хочу бути з такою дівчиною!”.
От, коли закрутилася історія з Микитою і Юлею, я вдруге побачив цю фурію. Виявилося, що вона не звичайна людинка, а відьма. З того часу інтерес до неї зріс в рази. Проте, я не зробив абсолютно нічого для того, щоб бути з нею. Навіть тоді, коли моя наречена перейшла в спадок молодшому брату, а я й взагалі відмовився від престолу.
В той час я був потрібен Юлі. Тому повністю сконцентрувався, щоб допомогти їй. Нам потрібно було потрапити на іншу планету. Оскільки там знаходилася моя племінниця і її донька.
За весь час, а це шістнадцять років, ми бачилися з Яною буквально декілька разів, в лабораторії.
І от, як сніг на голову, вона на Ренарі! Якого чорта?! В одну секунду я відчув не лише надзвичайну радість, а й підозру. І страх, чи що? Бо в ту ж секунду відчув, що мене тягне до неї.
В голові відразу ж згадалися слова багатьох істот, що Земля не магічна, тому навіть ми вампіри не могли в повній мірі розкрити свій природній потенціал. І це дійсно правда. На Землі я не відчував таку гаму запахів, не бачив скільки відтінків білого. Енергетично не відчував скільки емоцій і коливань, як тут.
І коли Яна застрибнула на мене я помітив, що вона пахне не так, як всі інші жінки. А коли доторкнувся до неї, мене наче струмом шибануло.
Це виглядало, як насмішка долі. Невже Яна і є тією самою? Проте, я вирішив не поспішати і не кидатися з головою в почуття. Дивно звичайно звучить, як для чоловіка, який проморгав майже двадцять років. Але з іншої сторони, куди мені поспішати?
Хм. І чого наш пілот так часто стріляє в Яну цим своїм ціанським, дивним поглядом?
Може і варто прискоритися. І швидше розібратися в своїх почуттях?
- Можна швидше!!!? - гарчить Микита, вириваючи мене з роздумів, які насправді зараз є дійсно не доречними.
Оскільки Павло помирає. І це без перебільшень. Хоч в мені і була маленька надія, що йому стане краще, проте зараз, коли він закашлявся і прямо вирвав кров’ю, вона тане на очах.
Микита затягнув. Потрібно було не слухати його і цього впертого Павла, а примусово везти його на Землю.
І що взагалі за маразм в них почався. Якщо вони прожили спокійно шістнадцять років і ніхто їх не турбував, то чому зараз королева мала б починати бурю в стакані. Причина в чомусь іншому. Серйозному, або надмірно банальному. Та й, яка різниця? Якщо дорогоцінний час втрачено.
- Павло...Я тебе кохаю...Чуєш
Аж мороз по шкірі від цього відчайдушного шепоту.
Дивлюся на Яну, а вона закривши рота рукою, беззвучно плаче. Всі ми розуміємо, що за декілька хвилин Павла не стане. Прислухавшись, я розумію, що з кожною секундою Павлове серцебиття все сильніше уповільнюється і стає не ритмічним.
Яна все сильніше трясеться, схлипуючи, тому я притягую її до себе, міцно стискаючи в обіймах.
А вона не заперечує, тільки ще сильніше притискається до мене, зарившись своїм мокрим носом мені в шию.
- Шшшш, — гладжу її по спині. А в самого таке відчуття, наче всі мої нутрощі починає викручувати.
Ніколи я не був емпатичним. Та й зараз, поки не побачив, що Яна плаче, не відчував таких емоцій. Тільки шкода Павла, бо він був дійсно одним з мільйонів. Найкраща людина та й істота, яку я знаю. Абсолютно безкорисний, щирий, безмежно добрий і відкритий. І зараз його не стане.