Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
- Ти погналася за мною, щоб з'ясувати це? - його брови злетіли на чоло.
- За що ти образив Аларіка? Якщо не помиляюсь, твій друг теж перевертень. І його "блохастим" називаєш?
- Ти помиляєшся. У мене немає друзів. Я навідміну від тебе, не пускаю в особистий простір малознайомих людей.
Все це крижаний сноб говорив нависнувши наді мною грозовою хмарою і метаючи синіми блискавками. Коли він сердиться, то до біса гарний!
- І так, відповідаючи на твоє питання - Еббота я так не називаю. Його є за що поважати, - тихо прошипів Даймонд.
- Якщо ти думаєш, ніби інші люди повинні заслуговувати твою повагу, то сильно помиляєшся, - промовила так само тихо, ледве карбуючи слова. - Це нікому не потрібно.
Несподівано хлопець посміхнувся. Його обличчя схилилося нижче, мить і ніжну шкіру буля вуха обпалило гаряче дихання:
- Як же погано ти собі уявляєш, про що я думаю, Вальдес.
- Ось ви де, дітки! Ну а ти хвилювалася, Лессі. - позаду лунає голос Едріана. Повертаюсь і бачу, що той стоїть вальяжно закинувши руку на плече Алекси - Твоя подруга жива і здорова...поки що.
Кайєн ледве чутно вилаявся, і відійшов від мене на крок. Чомусь стало самотньо, коли його дихання покинуло мою шкіру.
- Кай, ти не ображав дівчинку? - копіюючи суворі виховательскі нотки, спитав у товариша перевертень.
- Ця сама кого хочеш образить, - відрізав крижаний гад. - Еббот, якщо вже ти тут, є розмова.
Ед коротко кивнув, чмокнув Лекс в щоку і підморгнув мені. Потім пішов вслід за Даймондом.
- Коли твій однокурсник сказав, що ти зачепилася з Кайєном, я ледве не посивіла, - Алекса підхопила мене під лікоть і повела в протилежний бік.
- Я можу дати собі раду, не варто хвилюватися, - роздратування, хвиля якого ще не вляглася після сварки з королем снобів і злюк, все ще розплескувалася довкола.
Та Лекс здається воліла ігнорувати мій настрій.
- Таро, ти схоже не розумієш, що таке Даймонд, - важко зітхнула подруга. - Знаю, він страшенно бісить. Але краще триматися від нього подалі.
- Слухай, Алексо, я не розумію, чого ви всі стелитися перед цим крижаним зазнайкою? Даймонд вирішив, що він пух землі. Спочатку ні за що ні про що кидається на мене. Потім обзиває Аларіка. А я що? Маю зробити вигляд що все так і має бути?
Та я все життя маю справу з такими як Кайєн Даймонд. Одна Еріка чого варта! І це ви ще не знайомі зі старою леді Вальдес. Відьма Корделія варта дюжини от таких Кайєнів. І під жодну з них я не прогнулася! Врешті решт, ті просто почали уникати мене, аби не витрачати час на пусті сварки. У таких людей є одна слабкість - страх. Вони ним живляться, тому і намагаються викликати його у всіх довкола. Але варто позбавитися цієї марної емоцїї, і вони - безпорадні що-небудь зробити.
- Він тоді думав, що ти з Арку, а значить відьма, - тяжко зітхає Алекса, думаючи, що я маю на увазі той випадок в студентській столовій. - Кайєн звичайно засранець, але у нього є причина ненавидіти відьом. Кажуть, через одну із них померла його мати.
- І це привід ненавидіти весь світ? - не здаюся я, - Лексо, я все своє життя маю справу з відьмами і відьмаками, яких помилково вважають моєю сім'єю. І ця сім'я з народження зневажає і цькує мене за темний дар. Кого я маю ненавидіти? Відьом, однією з котрих була і моя мати? Чи темних, до яких вочевидь належав батько?
- Але ж ти теж ненавидиш.
Лекса раптом зупиняється і розвертає мене за плечі, лицем до себе.
- Хіба ні, Тіаро? Даймонд - емпат. Досить слабкий, бо його основна магія - крига, а отже стихія. Але він відчуває ненависть. Може тому і не скрутив тобі шию досі за таку зухвалу поведінку.
- А що, комусь вже скрутив? - до мене надто повільно доходить сенс її слів.
- Ні, але повір, він небезпечний. Я не знаю точно що сталося, але вже не одна дівчина поспіхом покинула академію, після "спілкування" з ним. - Лекса проникливо заглядає мені в очі. - Тримайся від нього подалі, Таро.
- Вони теж з ним сварилися?
Здається, я була права. Цей хлопець - справжній псих, який тримає в страху всю академію.
- Не зовсім... - подруга трохи зніяковіла, - скоріше намагалися звабити.
Ось тут я і зависла...спочатку. А потім відверто розреготалася.
- Зва...звабити?! - від сміху вже болів живіт, але приборкати його не вдавалося. - Як це взагалі могло прийти комусь в голову? Краще лягти в ліжко зі справжньою брилою льоду!
- Таро... - Лекс зробила страшні великі очі і навіть трохи зблідла, витріщившись кудись поверх моєї голови.
- Що? - Нездорові веселощі відмовлялись мене покидати. - Тільки не кажи, що від зараз стоїть у мене за спиною.
- Так, Вальдес, стоїть. - Крижаний голос підтвердив мої найгірші побоювання.
Чорт, і де він тільки тут узявся!Розвернулась до нього, все ще з перекошеним від сміху обличчям.
- І що? Скрутиш мені шию за образу своєї Зарозумілої Високості? Чи в тебе інші методи?
Відчула як позаду Алекса смикає мене за рукав блузки. Десь в закутках підсвідомості жалібно скиглив здоровий глузд. Але ні те, ні інше мені вже не допомагало.
Я з дитинства знаю це відчуття - нездоровий азарт, коли ти готовий голову на шибеницю покласти, але відстояти своє і болючіше вжалити опонента.
Кайєн дивився не моргаючи. Завмер, як хижак перед нападом. Під серцем лоскотало передчуття неясної небезпеки, і посмішка від того ставала все ширша, глузливіша і безумніша. Це був виклик. І я не сумнівалась - крижаний принц прийме його.
- Хм...
От і все що сказав Даймонд, перед тим як круто розвернутися і широким кроком покинути коридор учбового поверху.
Це було схоже на втечу. А отже перший раунд за мною. Та тепер, коли до мене потихеньку поверталися розплавлені безумством мізки, я чомусь цьому не раділа.
Лекса помітила радикальну зміну мого настрою і лише мовчки похитала головою. Мовляв, "Ох, даремно це ти, Таро". І щось підказувало мені - вона була права. Треба було триматися подалі від Кайєна Даймонда. А я що? Правильно, оголосила йому війну.
