Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
Кайєн
Сіроока нахаба. І звідки вона така взялась? І чому кожного разу, як бачить новеньку білявку, йому до зубного скреготу хочеться поставити її на місце?
Та чого взагалі він досі про неї думає?!
Склянка з віскі в його руках вкрилася кригою і тріснула.
Тіара Вальдес... Ні, просто Вальдес. Нахабна відьма, зарозуміла вискочка. Дивиться завжди прямо в очі, ні на крок не відступає, навіть посміла торкнутися його.
Якого біса!
Йому, Кайєну, треба зосередитися на розслідуванні. Інакше нема сенсу просиджувати штани в цій академії. Бісить. Все бісить. Лекції, які він знає наперед, галасливі однолітки, прилипали-адептки, що надумали заарканити багатого спадкоємця.
Кайєн хижо усміхнувся куточком губ. Принаймні останні вже тримаються від нього подалі. Обмежуються сопливими записочками і шлють кульки з посланнями на День Богині Кохання.
Вальдес би точно не стала опускатися до такого. Ну от, знову ця Вальдес. Що вона зробила з ним під час тої зустрічі в коридорі академії?
Хлопець закрив очі і посміхнувся. Ось вона, постала з темряви перед його очима. Взмилена та знервована, так поспішає - навіть не вибачилась за те, що врізалась в нього. Махає перед його носом своїм буклетом і щось вимагає. В неї важке вперте підборіддя, задумливі сірі очі, трохи замалі по пропорціям і волосся біле як шерсть північної лисиці. Вона схожа на сніжинку - гостра і холодна.
І от він вже веде дівчисько коридорами академії, відганяючи настирливу думку - придушити нахабу в одній із порожніх лабораторій. Як тільки вона забрела сюди? В неї ж була карта, та яку він спопелив разом з буклетом. Тереза теж часто губиться і жартує про власний топографічний кретинізм. Схоже Кайєн нарешті зрозумів, що мала на увазі сестра.
За цими думками його і застав Ед. В минулому вони ділили спільну кімнату в школі-інтернаті. Тепер - сусіди по гуртожитку. Едріан Еббот певно єдиний, хто не бісив молодого Даймонда своїм веселим доброзичливим характер. На відміну від його кузини. Холідей Дестон - це ходяча катастрофа із емоцій та почуттів. І дар її прямо протилежний його крижаній магії.
- Про що сумуєш? - товариш всівся в крісло навпроти.
- Що відомо про "надзвичайну ситуацію" на балу? - Кайєн навіть не приховував ядовитого підтексту.
- Ти ж знаєш, вони як завжди сховають кінці в воду, - Ед приречено махнув рукою і наповнив свою склянку бурштиновим напоєм.
- А що каже твій батько?
- В сад забрела банші, прокричалась і зникла, - хлопець не стримався від глумливої усмішки.
- Передвісниця смерті за воротами академії? Мило. Вони скоро взагалі казки вигадувати будуть. А що по вибуху?
- Який вибух? - Ед скопіював здивовану інтонацію свого батька. - То все артефакт не витримав лихої долі, а точніше співів непроханої гості.
- Ти сам що думаєш?
Кайєн знав, що за маскою доброти і легковажності молодого Еббота прихована справжня звірина хватка і гострий нюх. Не даремно, його родина вже понад сто років очолює Міністерство Магічного Правопорядку Ардгольду. Колись і сам Едріан займе крісло директора ММП, як це зараз робить його батько.
- Вбивство. Можливо навіть ритуальне. Принаймні воно точно пов'язане з вибухом, який вивів з ладу Крила Оріона.
- Жертва хтось із своїх?
- З Академії наче ніхто не зник. Коменданти перевірили наявність всіх адептів, крім тих що ще не приїхали, - розмірковував вголос Едріан.
- Добре, з цим розберемося. Як взагалі можливо вивести з ладу реліквію?
- Ну це не перший випадок... Хоча ти і сам знаєш.
Товариш винувато посміхнувся. Він знав, що менше за все Даймонд хоче про це згадувати. Як і те, що він досі шукає відповіді.
- Знаю, - глухо відповів Кайєн, залпом висушивши стакан віскі. Його красиве витончена обличчя скривилося, чи то від пекучого смаку алкоголю, чи то від болючих спогадів.
- Я шукав про це хоч якусь інформацію, як і ти. Але скрізь одне й те саме - абсолютний захист. Реліквія скоріше сама загине, ніж дозволить причинити зло підопічним.
- Залишилося єдине місце, де я ще не шукав. Бібліотека Бестіаріона.
Еббот кивнув і рішуче підвівся.
- Я подумаю, як нам її знайти.
Кайєн лиш втомлено потер перенісся. Він знав, що на товариша можна покластися. Але той не всесильний. А отже і його самого чекає безсонна ніч...може навіть не одна.
****
Тіара
Прикро це визнавати, та нахаба Даймонд мав рацію. Правду про події на балу нам ніхто не розповів.
- Ви вже чули? - Холі мов вир увірвалась в наш мовчазний сніданок.
Алекса саме перечитувала якісь конспекти, Аделіна колупалась в яєчні зі звичним відстороненим поглядом. А я... я погано спала. Вперше за дуже багато років. Навіть після арешту проблем зі сном у мене не було - бачу ціль, не бачу перепон. До того ж поспати я любила завжди. Треба було саме це розказати ректору, коли той просив! Може дозволив би вставати на другу пару?
- Вже вся академія про це говорить! - Холідей діловито вмостилася біля мене, ігноруючи закочені до стелі очі сиди. - Виявляється вчора в сад академії забрела банші! Уявляєте? Це її крик ми чули.
Дівчина як ні в чому не бувало прийнялась наминати тост із джемом, таким самим жовтогарячим, як її волосся.
- А вибух? - Лекс нарешті відірвалась від своїх записів.
- А що вибух? - з повним ротом перепитала наша лисиця, невинно ляскаючи довгими віями.
- Що вибухнуло? - нетерпляче перепитала Аделіна, рішуче відсуваючи від себе майже повну тарілку.
- Ааа, ви про це, - Холі легковажно махнула рукою, мовляв "такі дурниці", - просто артефакт вийшов з ладу, от і бабахнуло.
- Від співу банші? - це питання вже належало мені.
- Співу? - брови Лекси поповзли догори.
- Ну... - почала нерішуче, - взагалі-то, те що ми називаємо криком банші - це радше пісня. Своєрідна, моторошна, але пісня. В ній банші віщує смерть, а деякі дослідники вважають, що якщо розшифрувати її спів - загибелі можна уникнути.
- Це такому в Піднебесній вчать? - Сида скептично схилила голову на бік.
- Скоріше, позакласне читання, - відповіла їй наймилішим оскалом, на який була здатна. - У мого дядька була велика бібліотека. Він колекціонував рідкісні книги, старинні фоліанти, навіть був стенд з древніми сувоями. Правда до них він забороняв наближатися.
