Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Ровена задумливо схиляє голову:
- Взагалі, це хороше питання. 
- З яких це пір? - Неввічливо перебиває її синьоокий грубіян. - Вільєгаси засновники цієї академії. І це їх замок. Вони можуть з'являтися тут коли завгодно.
- Але це ж Патрік, - не здається гемомантка. - Справами академії зазвичай займається Оліс. Це середній брат.
Останнє вона пояснює вже мені, і я вдячно їй усміхаюсь.

- Чому ви нам допомагаєте? - нарешті зважуюсь запитати у неї.
Ідеальні брови жінки злітають догори від здивування, а в синіх очах загорається інтерес.
- Кайєн, милий, ти що, нічого не пояснив дівчинці? - професор з докором дивиться вже на Даймонда.
Милий? Та що тут відбувається взагалі? Хто взагалі може називати крижаного злюку милим?
- Я його тітка, - ніби у відповідь на мої роздуми каже Ровена.
І все зразу стає на свої місця. 

- Вибачте, я не знала, - миттєво ніяковію.
Так от хто її племінник, який не приймає свій третій дар! Готова закластися, мова йшла про емпатію.
- Ти й не могла знати, Тіаро. Хіба що, хтось би тобі пояснив, що до чого, - в її тоні чується красномовний натяк, а очі все ще сведлять дірку в племіннику. 
Очі... У них однакові сині очі. От тільки погляд у Ровени м'який та доброзичливий.

Професор Ван-дер-Фліт дуже сподобалась мені з першого ж дня нашого знайомства. І здавалося - це взаємно.

А тепер виходить, вона - тітка мого ворога. Що ворога, я не сумнівалась. Це вимушене перемир'я зі снобом Даймондом лише тимчасова необхідність. Нічого не змінилося. Ворожість та щира неприязнь крижаного принца, як і раніше стіною стояла між нами. 

Щоправда, мене також його зарозумілість та пиха не припиняли бісити ні на мить.