Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Мимоволі скривилася, пригадавши Рікона. Перед очами досі стоїть картина - осатанілий від люті відьмак вимагає виставити руки перед собою, долонями догори. Мить і тоненька плітка гостро врізається в шкіру. Мені боляче, але прибрати руки не смію - бо це лише додасть ударів.

- Твій дядько цікавився темними істотами? -  із спогадів мене висмикнув голос Алекси.
- Він був одержимий знаннями: світлими, темними - не суть. До того ж, банші може стати жінка з будь-якою магією.
- Цікавий в тебе дядько, - мрійливо протягнула Холі, - люблю розумних чоловіків.
- Він давно помер, - відповіла трохи різкіше, ніж збиралася. 
- Ой, пробач, - схаменулась рудоволоса, - співчуваю.
- Не варто. Ми не були близькі, - зусиллям волі змусила себе відповісти їй якомога м'якіше. Навіть видавила жалюгідну подобу  посмішки.

Лекса, напевно, відчула напруження, бо швидко перевела тему:
- Добре, дівчатка, час йти. Тіаро, в тебе перша пара - темна менталістика? - я розгублено кивнула. -  Голка страшенно не любить, коли запізнюються.
- Голка?
- Глорія Саттер-Еліот, ти бачила її вчора на балу, - з лукавою усмішкою пояснила подруга.
- Родичка ректора?
- Тітка.
- Що? Та вона ж зовсім молода?! - не повірила своїм вухам.
- Сильфіда, - знизала плечима Лекс, так ніби це все пояснювало.
- А чому Голка? 
- Бо тонка, блискуча і гостра на язик, - цього разу відповіла Аделіна. - І якщо не хочеш перевірити гостроту її норову на собі, раджу поквапитися.

Так і знала, їй не терпиться мене здихатися! Але сперечатись не стала. Зняла зі спинки сумку, помахала дівчатам і вирушила на першу свою лекцію в Академії Темних Мистецтв.