Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
Раптовий сплеск повернув мене до реальності. Тіло миттю втратило легкість і я пірнула. А коли випірнула то не повірила своїм очам.
Біля протилежного бортика стояв Кайєн. Як завжди похмурий, тільки тепер ще й голий. Тобто в плавках, та вони зовсім не рятували мої бідні очі.
Я вже казала, що він гарний? За ці три місяці нічого не змінилося, хіба що волосся трохи відросло, тому виглядало більш кучерявим. Сині очиська-льодовики виблискували, що заворожувало навіть з такої відстані.
У нього виявилась гарна шия - сильна і довга, гострі ключиці, і навіть на широких плечах випирали гострі кісточки. Вони нагадували шипи на складених крилах дракона - в дитинстві обожнювала розглядати картинки з цими дивовижними ящерами. Все його тіло - струнке і підтягнуте, жодного граму жиру. Поки я його нишком розглядала, хлопець почав спускатися в воду. Тепер я бачила, як рухався кожен його м'яз. Що це за видовище!
І тільки зараз до мене дійшло - він же не знає, що я тут. Приміщення погано освітлене, з того боку де він зайшов, цю частину толком і не розгледіти.
Замість вирячатися, пора вшиватися звідси!
Я постаралась тихенько відплисти, та тихенько не вийшло. Бо в якийсь момент моя нога торкнулась чогось під водою. І я заверещала. Як справжня білявка. Яка ганьба!
- Хто тут? - пролунав роздратований голос Даймонда, в ту ж мить над водою загорілися сині крижані світлячки.
Кайєн побачив мене і певно дуже розізлився. Але мені було вже всеодно. Бо тієї миті коли його магія освітила басейн я нарешті побачила, чого торкнулася під водою.
Тіло. Це було мертве тіло.
