Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
Глорія Саттер-Еліот справляла неабияке враження. Дійсно висока, але витончена і ніби ефимерна жінка виглядала зовсім юною. Шкіра, мов дорогий шовк - жодного недоліку; довге срібне волосся, блакитні майже прозорі очі. Справжня сильфіда. В Піднебесній нащадків цих древніх створінь вже не знайдеш. Століттями сильфи підтримували династію темних імператорів. І навіть втративши крила в Останній Війні, залишилися на боці темних чарівників. Пустили тих на свої землі і присягнули темному королю. Давно це було...
- Мистецтво темної менталістики - складна, але цікава магічна наука. Ілюзії, навіювання, здатність читати спогади. - Глорія повільно плила між рядами. - Це лише поверховий погляд на наш багатогранний дар. Перший семестр ми присвятимо вивченню основ, та заглибимося в історію древньої магії.
Сильфіда викликала змішанні почуття. Її зверхність, стриманість і велична постава - захоплювали. Як і пізнання у власному предметі. Але було й інше - професор вела себе так, ніби вона одна в аудиторії. Абсолютно байдужа вона ходила між рядами, зовсім не зважаючи на нас.
- Отже, основи менталістики беруть початок від витоків створення світу. Як відомо темний дар був дарований людям Першим богом. Він приніс у світ магію крові, здатність підкоряти стихії та особливу магію - що дозволяла відривати розум та серце. Древні люди знали - менталісти необхідні для виживання общини, роду чи навіть цілого виду. Чому? - Жінка мрійливо посміхнулася сама собі. - Дар бачити трохи більше за інших дозволяв передбачити небезпеку, уникнути помилок, примирити ворогів...
Решту півтори години професор розповідала про нелегку історію ментальної магії, за що її цінували, а чому іноді вона ставала приводом для гонінь. Про роль менталістів у Війні Богів та становленні Темної Імперії. Цікава безумовно історія, проте невже хтось її не знає? Я обережно озирнулась. Так і є, більшість ледве стримували відверто нудьгуючий вигляд.
- Вам не цікаво?
Тонке зап'ястя накрило моє плече. І як вона встигла опинитися позаду?
- Ні, що ви, - пробурмотіла винувато, опустивши голову.
- Підведіться, адептка ...
- Вальдес. Тіара Вальдес, - відповіла на німе запитання, встаючи на ноги.
- Скажіть, Тіаро Вальдес, невже я так нудно розповідаю матеріал? Чи може ви його вже знаєте? - прошипіла над самим вухом срібноволоса профессорка.
- Я багато читала про це... - пробую виправдатися, хоч і розумію - ідея так собі.
- Ваш інтерес до мого предмету захоплює, - сильфіда театрально всплеснула руками. - Тоді, думаю, вам не важко буде до наступного уроку підготувати мені детальну доповідь про видатних менталістів при дворі Ілота Першого, Астарти Одіяр та Бернхарда Залізного?
- Але ж наступне заняття вже завтра... - спробувала заперечити. Бо ж це бісова купа матеріалу!
- Сподіваюсь, ви нікого не пропустите. Від цього буде залежати ваша семестрова оцінка, адептко Вальдес, - металевим голосом відчеканила Голка і повернулася до класу. - Всім іншим - біографія менталіста, яким ви захоплюєтеся. На три аркуші. З обох сторін!
Дзвінок продзвенів, варто було сильфіді велично сісти на своє місце за кафедрою. Після чого вона просто махнула рукою, мовляв "вільні".
- Ну ти даєш, Вальдес, першого ж дня посваритися з тіткою ректора! - поки збирала речі до мене підійшов той самий перевертень, що прибув в академію в один день зі мною.
- Хіба я з нею сварилася? Вона щось собі придумала і сама ж образилась, - невдоволено буркнула собі під носа, пояснюючи радше собі, аніж хлопцю.
Ми саме виходили з аудиторії, тому я озирнулася перевірити, чи не почула нас сильфіда.
Ну от, найгірше сталося!
Вона дивилася мені вслід своїм прозорим поглядом і навіть не моргала. Моторошне видовище. Схоже однією доповіддю на чорт знає скільки сторінок ми не обійдемося.
- Я Аларік, - нав'язливий перевертень безцеремонно схопив мою руку, аби потиснути. - Аларік Фостерс.
- Моє ім'я ти знаєш, - відповіла коротко.
- О, та його тут багато хто знає! Ти ж з Арку, правда?
- А що, це така дикість? - його присутність починала трохи дратувати.
- Та звичайно! Тут є адепти з різних провінцій, але переважно це перевертні, сиди, саламандри. Ну або напівкровки. А от відьму вперше бачу, - в очах хлопця блищав дурний ентузіазм.
- Аларіку, відьми не бувають менталістками, - вирішила ввічливо натякнути однокурснику. Все ж, може не такий він і бовдур...
- Ого, ти як скринька з сюрпризами!
Боги! Ну за що ви мене так караєте? Краще вже гримза Глорія, та хоч розумна.
- Я не відьма, - тяжко видихнула, намагаючись стримати роздратування.
Перевертень схоже по-своєму розцінив це зітхання, бо по-дружньому поклав руку на моє плече:
- Не засмучуйся, подруго.
- Що, Вальдес, друга знайшла? - прямо над маківкою пролунав знайомий отруйний голос короля злюк. - Дай пройти, блохастий.
Даймонд безцеремонно відштовхнув Аларіка. А той... лиш покірно сціпив зуби і відійшов в сторону!
- Гей, Даймонд, ти зовсім знахабнів? - хоч перевертень і не надто імпонував мені як особистість, та подібного ставлення він не заслуговує. - Тобі що місця мало?
Я демонстративно розвела руки в сторони, щоб наочно продемонструвати просторий коридор. Зараз людей тут стало ще менше ніж було і думаю причина цього стоїть прямо переді мною.
- Я тобі звітувати маю...недолуга? - Кайєн презирливо примружив сині очиська.
- Хоч би й мені, - впевнено склала руки на грудях і зробила крок вліво, перегороджуючи йому дорогу.
На мій подив юнак нічого не сказав, лиш скривився і обійшов мене по дузі.
Спина в темній сорочці віддалялася, а я все ніяк не могла приборкати гнів. Ні, ну який засранець!
- Чого тобі, Вальдес?
Кайєн обернувся, а я раптом зрозуміла, що ноги самі несуть мене слідом за ним.
- Якого біса, ти так себе поводиш? - відповіла йому зухвало задерши голову.
Таке відчуття, ніби він навмисно так вимахав, аби загострювати відчуття власної неповноцінності в інших.
