Моя всупереч - Алекса Адлер
Прокинулася вже в імператорському палаці, коли Са-оір посадив наш шаттл на посадковий майданчик.
Залишок вихідного моїх володарів пролетів як одна мить. І нехай ми провели його разом, я все одно не могла не думати про те, що завтра все знову повернеться до звичної рутини. Скоро має відбутися фінальний суд над Менетнашем, а потім… його страта. І мої чоловіки будуть повністю зайняті як самими судовими засіданнями, так і державними справами. Навіть мені зрозуміло, що покарання настільки високопоставленого ашара не може пройти без наслідків.
Сьогоднішній спільний вихідний був потрібний не тільки мені. Можливо, моїм чоловікам теж хотілося відпочити перед останнім вирішальним ривком до перемоги.
Зараз вже глибока ніч. Мої се-аран давно сплять. А я лежу між ними двома і все ніяк не можу заснути. Можливо, перебила сон тим, що в шаттлі задрімала, а може просто нервова система надто збуджена купою вражень…
Тільки кому я брешу? У моєму безсонні зараз цілком і повністю винуваті ті думки, що блукають у моїй голові. І страх побачити новий сон-видіння.
У темряві й тиші, що порушується лише мірним диханням моїх чоловіків, я більше не можу ховатись від усього, що мені сьогодні довелося дізнатися.
Те видіння з Сетору... мені так шалено страшно, що воно збудеться. Як і усі попередні. Страшно усвідомлювати те, що це може означати. І я не уявляю ситуації, у якій би добровільно віддалася Сетору. Отже, що? Він мене змусить? Як? Чим?
А потім, у храмі, ця дівчинка. Я думала про своїх дітей. Невже вона теж… моя дитина? Може, ні? Може це подружка синів? Або се-авін, зрештою? Збираються ж чоловіки підбирати заздалегідь єднальну для своїх спадкоємців.
Чи хай це буде справді дочка Сетору, але не моя? Або... моя від когось із моїх се-аран. Є ж у них гени червоноволосих Просвітлених.
Так багато варіацій. Так багато трактувань. І так мало розуміння. Я навіть не можу чітко розділити, де реальність, а де чергове видіння. Так і з глузду з'їхати можна.
Як би мені не хотілося іншого, але судячи з усього, Сетору дійсно потрібен мені як наставник. Можливо, саме тому А-атон наказав не казати нічого Са-оіру. Той схильний рубати з плеча.
Але що буде, якщо мій світлий се-аран вирішить, що я маю продовжувати вчитися у жерця? Як я зможу? Як дивитимуся тому в очі?
А він сам? Він же бачив усе те, що і я. Бачив нас двох. Знає тепер, що таке майбутнє можливе.
Уявивши, як Сетору може поводитися зі мною тепер, після побаченого, мені аж душно стає. Як це витримати?
Лежати з кожною хвилиною стає все нестерпніше. Мені хочеться на повітря. Всі ці думки так тиснуть. Заважають дихати.
Повитріщавшись у стелю ще трохи, я з тихим зітханням здаюся й обережно сідаю.
Добре, що чоловіки більше не затискають мене ночами. Одо Мі-ічан порекомендував давати мені більше простору під час сну, щоб не порушувати кровообіг. От вони й стали трохи відсуватися, даючи мені цей простір посередині між ними.
І тепер я вужиком тихенько виповзаю з ліжка. У сріблястому світлі, що ллється з вікон, легко знаходжу свій халат і навшпиньки покидаю спальню.
Виходити з апартаментів, звісно ж, не збираюся. Це мені й не потрібно. Просто посиджу на терасі, трохи подихаю. Може, нарешті заспокою розбурхані нерви й нагуляю сон.
Незабаром, згорнувшись клубочком у великому дайраті, я дивлюся на всипане зірками нічне небо. Гарно. Як і пейзаж, що розкинувся переді мною. У цьому світі стільки всього прекрасного. Але ж і страшних речей вистачає. Як у будь-якому, мабуть.
Але я все частіше ловлю себе на думці, що звикаю, приживаюся, адаптуюсь до Аша-Ірон. Не лише у плані своєї манери поведінки та правил, за якими тепер живу. Ні, всі ці зміни відбуваються зі мною і в способі мислення. Я остаточно, можна сказати, на глибинному рівні прийняла те, що моє майбутнє тепер тут, в імперії ашарів.
От тільки… мені потрібно зрозуміти, як справлятися зі своїм даром. Мені треба навчитися впливати на майбутнє. Прораховувати його та міняти.
І якщо все-таки мені доведеться далі навчатися у Сетору, я мушу зробити все можливе, щоб отримати ці знання.
− Чому ти не спиш? − вривається в мої думки голос А-атона.
А мені здавалося, що я вийшла тихо.
− Не спиться. Просто… дуже багато думок, мій пане, – зізнаюся, повернувши голову до світлої фігури у дверному отворі. – Я у храмі сьогодні ще дещо бачила. Не знаю, чи це взагалі було видінням. Хотіла вам розповісти, але поки що не було зручної нагоди…
− Знову щось про жерця? – чоловік закриває за собою прозорі двері, відсікаючи нас від решти апартаментів, і йде до дайрата навпроти. Запалює кристалоподібний світильник на столику і сідає, уважно дивлячись на мене.
– Не знаю… не зовсім, – хитаю головою. І описую йому дітлахів, які мені привиділися. А потім озвучую всі варіанти значень, які спали мені на думку.
− Хм, − задумливо звужує очі А-атон, відкидаючись на спинку дайрата. Його обличчя стає кам'яною маскою, позбавленою будь-яких почуттів. Такий він мене лякає. Але такому розповісти все набагато простіше. Звичніше. − Це була ваша дочка з Сетору?
− Я не знаю, − зізнаюся чесно. – Ви вважаєте, що це все-таки було видінням?
− В коридорах Маран-Деш у пробудженого Ока Абсолюта? Цілком упевнений, − позбавляє мене останніх ілюзій А-атон. – Але ти маєш рацію щодо трактувань. Їх може бути дуже багато.
Зітхнувши, я теж відкидаюсь на спинку.
− Завтра ввечері Сетору прибуде до палацу, щоб провести з тобою перший урок, − раптом оглушує мене новиною чоловік.
− Ви… вважаєте, що інших варіантів навчання цього дару в мене немає? – приречено уточнюю я.
− Варіанти є завжди. Інша справа – їхня ціна. Це тобі ще доведеться повністю усвідомити.
Мені залишається тільки з розумінням кивнути. Сама про це думала щойно.
− Я поки що проводжу аналіз усіх твоїх видінь, Ліно. Збираю інформацію. Прораховую всі можливі ходи наших супротивників. Але розумію, що багато в чому ми з братом досі сліпі. Я поки що не бачу, звідки може прийти та загроза нам двом, яку ти бачиш. Є лише невиразні припущення, яких недостатньо, щоб цю загрозу прорахувати та запобігти їй.
