Моя всупереч - Алекса Адлер

− Ви думаєте, це може справді статися? – розжарені лещата у грудях знову стискаються, а на очі починають навертатися сльози.

− Якщо тобі регулярно приходять подібні видіння, отже ймовірність такого майбутнього надто висока, щоб її ігнорувати, − рівним тоном аналітика видає мій світлий се-аран.

Закусивши губу, щоб задавити схлип, що рветься з горла, зажмурююся до кольорових плям перед очима.

− Ми з братом жили порвемо, лиш би уникнути такого розвитку подій. Але не зважати на його можливість після твоїх видінь я не маю права. І якщо нас дійсно з невідомих причин не стане поруч з тобою, якщо ти залишишся сама, тобі доведеться покладатися на наше ближнє коло. І на наших союзників. На Сетору в тому числі.

− Ні, − все-таки зривається з моїх губ тихий схлип. − Не кажіть так. Я не переживу, якщо з вами щось станеться.

− Переживеш. Зобов’язана, − жорстко припечатує А-атон. – Для цього ми тебе й коронували. Для цього тебе й навчають всього у такому прискореному темпі. Якщо з нами з братом щось станеться, саме ти залишишся на троні, як наша дружина та мати майбутніх імператорів. І ти маєш зробити все, щоб вижити та зберегти життя нашим синам. Це твоє головне завдання, Ліно. Чого б тобі це не коштувало.

Його погляд пробирає до дрожу. А слова після сьогоднішніх видінь сприймаються так, що дихання запирає.

− Ви… зараз на щось конкретне натякаєте? − видавлюю, обмираючи в душі. Він же не може мати на увазі саме те, що я подумала?